Пол Остер - 4 3 2 1, Пол Остер

чотири коротких абзаци листа свого друга – відчув, ніби на нього зверху впала будівля. Не лише батьки Брайана відступилися від своєї обіцянки оплатити синові поїздку до Парижа навесні, а цього візиту Фергюсон очікував з тремтливим нетерпінням, а й сам Брайан гадав, що це, ймовірно, до кращого, бо тепер у нього є подружка, як би весело йому не було корішитися з Фергюсоном минулого року, то, чим вони займалися – то дитячий садок взагалі-то, Брайан це переріс, опинившись у коледжі, назавше залишив таке позаду, і хоча Фергюсон для нього друг номер один усіх часів, їхня дружба віднині буде просто нормальною дружбою.

Нормальною. Що значить нормальна, запитав сам себе Фергюсон, і чому йому не нормально відчувати те, що він відчуває, якщо хоче цілуватися й займатися любов’ю з іншими хлопчиками, одностатевий секс такий же нормальний і природний, як і двостатевий, може, навіть нормальніший і природніший, бо член краще розуміють хлопчаки, а не дівчатка, а тому значно легше знати, чого прагне інша людина, і не треба ні про що лопотатися, не треба гратися в залицяння й спокушування, бо від цих ігор двостатевий секс так збивав з пантелику, і навіщо ж людині обов’язково треба вибирати одне чи інше, навіщо відкидати одну половину людства заради нормального чи природного, якщо правда в тому, що всі – Обидвоє, а люди й суспільство, закони й релігії людей у різних суспільствах просто бояться це визнати. Як йому три з половиною роки тому сказала каліфорнійська гуртівниця: Я вірю в своє життя, Арчі¸і не хочу його боятися. Брайан боявся. Більшість осіб боїться, але ж боятися – так жити безглуздо, відчував Фергюсон, так жити нечесно, і це бентежить, це мертве життя, глухий кут.

Наступні кілька днів він розгулював із відчуттям, що своїм прощальним листом Брайан поглумився над ним – з Ітаки, Нью-Йорк, не звідки-небудь (Ітака!) – а ночі своєю самотністю стали нестерпними. Споживання червоного вина подвоїлося, і якось дві ночі підряд Фергюсон блював в раковину. Вівіан, що володіла гострим зором, попри спостережливого розуму, уважно поглянула на нього під час їхньої першої вечері після прибуття листа від Брайана, кілька секунд повагалася, а потім запитала, в чому проблема. Фергюсон, упевнений у тому, що вона його ніколи не зрадить, як це вчинила Сідні Мілбенкс в його катастрофічній поїздці до Пало-Альто, вирішив розповісти всю правду, адже йому однаково треба з кимось поспілкуватися, а тут нікого не було, крім самої Вівіан.

Я розчарований, сказав він.

Це я бачу, відповіла Вівіан.

Так, на мене тут днями звалилася тонна болю, і я досі намагаюся її подолати.

Що то за біль?

Любовна. У вигляді листа від людини, котра мені дуже небайдужа.

Це важко.

Дуже. Мене не лише покинули, а ще й сказали, що я не нормальний.

А що значить нормальний?

У моєму випадку – загальний інтерес до всяких людей.

Зрозуміло.

Справді зрозуміло?

Гадаю, ти говориш про дівчинкових людях і хлопчикових людях, чи не так?

Так, про них.

Я про тебе це завжди знала, Арчі. З того самого випадку, коли ми зустрілися на відкритті у твоєї матері.

Як ви це визначили?

По тому, як ти дивився на того молодика, що розносив напої. І ще по тому, як дивився на мене – як досі на мене дивишся.

Це так очевидно?

Не зовсім. Але в мене на таке добрий нюх – із довгого досвіду.

Ви, значить, двосторонніх носом чуєте?

Я за таким була заміжня.

Ой. Я не знав про це.

Ти дуже нагадуєш Жана-П’єра, Арчі. Може, тому мені й закортіло, щоб ти сюди приїхав і пожив зо мною. Тому що ти на нього схожий… дуже схожий.

Вам його не вистачає.

Страшенно.

Але ж у вас, напевно, шлюб складався непросто. Тобто, якщо я і далі так буду, як зараз, то, напевне, ніколи ні на кому не одружуся.

Якщо це не інша двостороння особа.

А. Про це я ніколи не думав.

Так, воно буває непросто, але того варте.

Ви кажете, що ви і я – однакові?

Саме так. Але й різні водночас у тому сенсі, що я, хоча це не я вигадала – жінка, ти мій хлопчику – чоловік.

Фергюсон розсміявся.

Відтак і Вівіан розсміялася йому у відповідь, а це спонукало Фергюсона засміятися знову, і щойно Фергюсон засміявся, Вівіан знову відповіла йому сміхом, і незабаром вони реготали разом.

Наступної суботи, двадцять дев’ятого січня, у квартиру на вечерю з’явилися двоє, обидва американці, обидва старі друзі Вівіан, чоловік років п’ятдесяти на ймення Ендрю Флемінг, котрий викладав у коледжі у Вівіан історію, а тепер працював у Колумбії, та молода жінка років тридцяти на ймення Ліса Бергман, колишня мешканка Ла-Джоли, Каліфорнія, котра нещодавно перебралася до Парижа працювати в американській юридичній компанії, а її старша двоюрідна сестра була заміжня за братом Вівіан. Після бесіди Фергюсона з Вівіан кількома днями раніше того тижня, що призвела до разючого взаємного визнання їх рівних, але різноспрямованих двосторонніх схильностей, Фергюсон зацікавився, чи не виявиться Ліса Бергман поточною пасією Вівіан, а якщо так, то чи її присутність за столом того вечора не є ознакою того, що Вівіан причинила двері і дозволяє йому одним оком зазирнути в її приватне життя. Що ж до Флемінга, який прибув до Парижа в семестрову творчу відпустку, щоб завершити чорновик своєї книжки про осіб, яких він називав американськими старими корифанами у Франції (Франклін, Адамс, Джеферсон), то він вочевидь не був чоловіком, створеним для жінок, настільки очевидно його цікавили лише чоловіки, що по двадцяти-тридцяти хвилинах у мозку Фергюсона майнула думка, що він учасник своєї першої цілковито педової вечері з того моторошного вечора в Пало-Альто. Лише цього разу йому було весело.

Приємно було знову спілкуватися з американцями, так комфортно й вільно сидіти з людьми, що розуміли одні й ті самі натяки, сміялися над однаковими жартами, всі четверо – такі не схожі одне на одного, проте базікали вони так, наче зналися вже багато років, і чим більше Фергюсон приглядався до того, як Вівіан позирає на Лісу, а Ліса дивиться на Вів, тим більше переконувався, що його здогадка вірна, що між цими двома справді щось є, а від цього Фергюсон був щасливий за Вівіан, адже хотів, щоб вона отримувала все, чого забажає її серце, а ця Ліса Бергман, як Інгрід та Інгмар, Бергман-шведка, на противагу німецьким чи єврейським Бергманам, була вже точно чарівною особою – жвава та яскрава рівня Вів, що заслуговувала на все краще.

Крупна дівчина. Найперше