Пол Остер - 4 3 2 1, Пол Остер

в ній помічалася величина її тіла, п’ять футів десять дюймів зросту, широка кістка, дівчина кремезна, без краплі зайвого жиру, міцна й широкоплеча, товсті, сильні руки і надзвичайно світле волосся, південнокаліфорнійська блондинка з круглим, симпатичним лицем і блідими, майже невидимими віями, така жінка, гадав собі Фергюсон, могла б завойовувати медалі штовханням ядра чи метанням дисків на літніх олімпіадах, шведсько-американська амазонка, яка, схоже, зійшла зі сторінок журналу для нудистів, акуратна натуристка, що стежить за здоров’ям, чемпіонка в піднятті важких снарядів серед усіх нудистських колоній по всьому цивілізованому світові, та ще й сміхотлива, збіса потішна й нестримна, вона реготала після кожної другої фрази, що її вимовляла, – чудові американські фрази, насичені словечками, за якими Фергюсон, які він мусив визнати, скучав, не чуючи їх після від’їзду з Нью-Йорка, одно-двоскладові вставки в мовленні на кшталт «мізер», «наркота», «фуфло», «кльово», «відпад», «відстій», «туфта», «ніякий», «забій» і «блиск» у значенні чудовий чи надзвичайний, а якою саме юриспруденцією в Парижі Ліса займалася, вона не прохопилася жодним словом.

І навпаки, немолодий Флемінг був невисокий на зріст, приземкуватий, щонайбільше п’ять-шість футів, ходив перевальцем, а пуловер у нього під піджаком розтягувався значним черевцем, маленькі пухлі руки, обвисле лице без підборіддя, на носі незвичайно совині окуляри в роговій оправі. Молодий професор, котрий раптово й безповоротно став немолодим. Академічний ветеран із легким заїканням, на голові все менше поріділого сивого волосся, проте він ще бадьорий і жваво реагував на трьох інших за столом, особа, що багато чого читала і багато знала, проте також не розповідав ні про себе, ні свою роботу, от в яку гру грали вони того вечора – юрист Ліса не говорить про закони, художній критик Вівіан не говорить про мистецтво, мемуарист Фергюсон не говорить про свої мемуари, історик Флемінг не говорить про американських дружбанів у Парижі, – попри заїкання час від часу, він оперував чіткими, гладко сформульованими фразами, активно брав участь у загальній бесіді про все на світі й ні про що, до прикладу – про політику, bien sûr, війну у В’єтнамі та антивоєнний рух удома (Фергюсон двічі на місяць отримував про нього звіти своєї кузини Емі з Медісона), про де Голля й французькі вибори, про нещодавнє самогубство людини на ймення Жорж Фігон одразу перед тим, як його мали заарештувати за викрадення Махді бен Баркі, марокканського політика, чиє місце перебування досі не з’ясоване, але також посилання на різні дрібниці, на кшталт спроб згадати, або ж – і тут Ліса була на висоті – декламацію текстів забутих неопопулярних пісеньок 1950-х років.

Вечеря просувалася повільно й приємно, неквапливі три години їжі й бесід, і вина у великій кількості, а потім переключилися на коньяк, і коли Фергюсон і Флемінг підняли бокали, звертаючись один до одного з тостом, Вівіан щось мовила Лісі, мовляв, хоче показати їй щось десь у квартирі (Фергюсон до того часу вже перестав слухати, проте сподівався, що вони збираються обжиматися в кабінеті чи в спальні у Вівіан), і ось так обидві жінки піднялися й пішли, а Фергюсон залишився за столом наодинці з Флемінгом, і після незручного мовчання, коли ніхто не знав, що сказати, Флемінг запропонував піднятися й подивитися кімнату Фергюсона, котру раніше того ж вечора Фергюсон описав як найменшу кімнатку в світі, і хоча Фергюсон реготнув і тупувато заперечив, що дивитися там особливо немає на що, крім безладу на письмовому столі та незастеленого ліжка, Флемінг відповів, що це не має значення, просто йому цікаво подивитися, як виглядає найменша кімната у світі.

Якби на місці Флемінга був хто-небудь інший, Фергюсон точно б відповів «ні», але за вечір викладач йому став поступово подобатися, і його тягнуло до нього, бо в погляді його він помітив доброту, щось ніжне, співчутливе й сумне, якусь муку, спричинену тим, що, як Фергюсон міг собі уявити, мало бути постійною внутрішньою напругою, необхідністю приховувати від світу, хто він, особа з покоління тих чоловіків, котрі останні тридцять років свого життя таїлися по затінених кутках і уникали підозрілих поглядів колег і студентів, а ті безумовно й повсякчас дорікали йому за те, який він слабак, проте якщо він поводився пристойно та не розпускав рук з невинними чи з довірливими особами, вони неохоче дозволять йому й надалі доглядати травку в їхньому заміському клубі Ліги плюща, і протягом усієї вечері, поки Фергюсон сидів і роздумував про похмурість подібного життя, він почав навіть якось співчувати Флемінгу, а може, й жаліти його, і ось тому погодився на подорож догори, а не відмовився від неї, хай навіть у нього почало виникати колишнє відчуття Енді Коена – коли ти поруч із людиною, котра говорить одне, а має на увазі щось зовсім інше, але якого дідька, подумав Фергюсон, він уже великий хлопчик, і йому зовсім не треба йти ні в кого на прив’язі, якщо йому цього не хочеться, і вже найменш від усього – у милого пристаркуватого чоловіка, до якого він не відчуває жодного фізичного потягу.

О господи, вимовив Флемінг, коли відчинив двері й увімкнув у кімнаті світло. Вона й справді малесенька, Арчі!

Фергюсон квапливо натягнув ковдру на нижнє простирадло і жестом запросив Флемінга сісти, а сам розвернув стілець біля стола й теж сів, лицем до лиця з Флемінгом, так близько до нього в тісній кімнатці, що їх коліна мало не дотикалися. Фергюсон запропонував Флемінгові «Голуаз», але викладач заперечно похитав головою – він раптово занервував, став розсіяним, розгубив усю впевненість у собі, ніби хотів щось сказати, та не дуже розумів, як це зробити. Фергюсон запалив і спитав: Усе гаразд?

Я просто хотів спитати… спитати… скільки тобі хотілося б.

Хотілося б? Не розумію. Чого хотілося?

Скільки… грошей.

Грошей? Ви про що?

Вівіан сказала мені, що ти… вона мені казала, що тобі бракує готівки, ти живеш… на мізерні кошти.

Однаково не розумію. Ви кажете, що хочете дати мені грошей?

Так. Якщо ти зволиш… ну… добре поставитися до мене.

Добре?

Я самотня людина, Арчі. Мені потрібно, щоб мене торкалися.

Тепер Фергюсон зрозумів. Флемінг пішов нагору без усякого плану чи якихось сподівань спокусити його, проте був готовий платити за секс, якщо Фергюсон буде не проти, платити за нього, бо знав, що жодному молодикові не схочеться торкатися його без оплати, і за насолоду тим, що його торкається жаданий молодий хлопець, Флемінг був не проти перетворити цього молодика на блядь, на джулію чоловічої статі, щоб той вимахав його в дупу, хоча, можливо, в таких