Стівен Кінг - Сплячі красуні

Фріца дочиста відполірували комахи, а сонце його ідеально вибілило. Природа його спожила і, як для неї властиво, створила дещо гарне: кістяну скульптуру.

Коли Магда Дубчек дізналася, що трапилося з Антоном — більшу частину історії розповіла кров на килимі в її спальні — вона гірко засмутилася, що проголосувала тоді за повернення.

— Яку помилку я зробила, — повторювала вона собі незліченну кількість разів над незліченними чарками рому з колою.

Для Магди її Антон був не деталлю, не двома й не трьома деталями; він був для неї всією грою.

Бланш Мак-Інтай намагалася залучити Магду до волонтерства — так багато було дітей, які втратили когось із батьків і потребували допомоги — а також запрошувала її приєднатися до книжкового клубу, але Магда не зацікавилася.

— Для мене тут нема геппі-енду, — сказала вона.

Довгими безсонними ночами вона пила й дивилася «Підпільну імперію»[379]. Додивившись цей серіал, вона перемкнулася на «Клан Сопрано»[380]. Порожні години вона заповнювала історіями про підлих чоловіків, які роблять підлі справи.

2

Натомість для Бланш геппі-енд тут був.

Вона прокинулася на підлозі в квартирі Дороті, де була заснула кілька днів тому, і знімала з себе рештки свого зотлілого кокона. Подружки її теж були тут, приходили до тями, звільняючись від покровів. Але було й дещо інше: Енді Джонс! Немовля лежало не на руках у Бланш, як це було, коли вона входила в Дерево. Воно спало в грубій, сплетеній із гілок колисці, що стояла поруч на підлозі.

— Свята срака! — вигукнула Дороті. — Наше дитя! Ого-го! Бланш сприйняла це як знак. Дитячий садок імені Тіффані Джонс побудували на місці будинку, який згорів під час Аврори. Проект було профінансовано з пенсійного фонду самої Бланш, а також її нового бойфренда (котрий, у випадку Віллі Берка, без відсотків накопичувався під пошивкою його пожовклого матраца з 1973 року) і внесків міської громади.

Відразу по Аврорі значно більше, ніж до того, людей схилялося до благодійності. Особливу щедрість, попри власні труднощі, виявляла родина Норкроссів. На надвірній вивісці під іменем Тіффані було зображення сплетеної з гілочок колиски.

Бланш з її штатом приймала будь-яку дитину віком від місяця до чотирьох років, незалежно від спроможності батьків (чи батька) платити. Після Аврори саме такі маленькі громадські ініціативи, як дитсадок Бланш, фінансовані та обслуговувані здебільшого чоловіками, започаткували рух, який привів до заснування універсальної програми догляду за дітьми. Схоже, чимало чоловіків розуміли, що потрібно відновити баланс.

Зрештою, попередження вони вже отримали.

Раз чи два Бланш згадувала про роман, для обговорення якого вони зібрались того останнього вечора перед тим, як усе перевернулося: історію дівчини, чия брехня змінила багато життів. Бланш часто думала про каяття, що тяжким ярмом позначилося на житті тієї дівчини. Бланш не вважала, що сама вона заборгувала бодай якесь таке каяття. Вона порядна особа, завжди була порядною особою, трудящою людиною і добрим другом. Вона завжди була доброю до утримуваних у в’язниці. Дитсадок — не спокута. Це порядність. Це ж природно, очевидно і необхідно. Якщо з настільної гри загубилися якісь деталі, інколи — ба, навіть часто — є можливість зробити нові.

Бланш познайомилася з Біллі, коли він з’явився в дверях дитсадка, де ще тривав завершальний ремонт, з пачкою п’ятдесятидоларових банкнот.

— Що це ще таке? — запитала вона.

— Мій внесок, — сказав він.

Тільки вийшло не так. Самих грошей не було достатньо. Якщо він хотів зробити внесок, то мусив відробляти свій внесок.

— Діти так багато серуть, — зауважив Віллі одного вечора Бланш, коли вони вже певний час зустрічались.

Вона стояла біля свого «Пріуса», чекаючи доки він затягне два туго набитих прозорих мішки закаляних памперсів у кузов свого пікапа. Їх виперуть у пральні «Маля» в Мейлоку. Бланш не збиралась заповнювати звалище використаними памперсами. Віллі схуд і купив собі нові шлейки. Бланш і раніше думала, що він милий, але тепер, з акуратно підстриженою бородою (і тими його страшними бровами), він став абсолютним красенем.

— Якщо ти помреш на мені, — сказала Бланш, — ми придумаємо тобі веселий некролог: «Віллі Берк помер, коли робив улюблену справу. Тягнув через парковку захезані підгузки».

Вона послала йому повітряний поцілунок.

3

Джаред Норкросс працював волонтером у дитсадку Тіффані Джонс влітку і почасти потім, вже навчаючись у випускному класі старшої школи. Йому подобалося допомагати.

Діти були немовби трохи недоумкуватими — вони будували замки з грязі і лизали стіни, і качалися в калюжах; це траплялося лише коли вони почувалися щасливими — але його, як і багатьох до нього, безмежно причаровувало те, як легко хлопчики й дівчатка граються разом. То що ж змінюється потім? Чому вони раптом розпадаються на значною мірою окремішні ігрові групи, майже відразу по тому, як починається організоване навчання? Річ у хімічних процесах? Генетиці? Джаред із цим не погоджувався. Люди складніші: вони мають кореневі системи, і їхні кореневі системи мають свої кореневі системи. Йому невиразно уявлялося, що в коледжі він може зацікавитися вивченням дитячої поведінки і, зрештою, стати психіатром, як його батько.

Ці думки втішали Джареда і розважали його, коли він цього потребував, а така потреба в цей період його життя була майже постійною. Шлюб його батьків руйнувався, а Мері зустрічалась зі старшим кузеном Моллі Ренсом, зіркою команди з лакросу[381] старшої школи в сусідньому окрузі. Якось він був побачив їх разом, Мері і її хлопця. Вони сиділи за надвірним столиком біля салону морозива й годували одне одного своїми порціями. Жахливішим було б побачити тільки, як вони займаються сексом.

Одного разу, коли він виходив із дому, його підстерегла Моллі.

— Що відбувається, чуваче? Прийдуть Мері з Джефом. Хочеш потусуватися з нами?

У дівчиська тепер були брекети, й здавалося, ніби вона підросла ледь не на цілих сім футів. Скоро ті хлопці, які не хотіли гратися з нею після школи, будуть за нею уганятися з надією на поцілунок.

— Якби ж то я міг, — сказав Джаред.

— То чому ти не можеш? — спитала Моллі.

— Розбите серце, — сказав Джаред і підморгнув. — Я знаю, Моллі, ти ніколи не покохаєш мене.

— Ох, я тебе благаю, — закотила вона очі.

Інколи ноги Джареда несли його повз той порожній будинок, де він переховував Мері, Моллі і маму. «Ми з Мері були такою ласкавою командою», — думав він… але вона твердо відсунула все те в минуле.

— Зараз просто абсолютно інакший світ, розумієш? — сказала йому Мері так, наче це якось втішало чи взагалі бодай щось пояснювало.