Стівен Кінг - Сплячі красуні

б якихось кількох слів. Вона могла сказати: «Я люблю вас усіх, і я люблю те, що ми тут створили. Не втрачаймо його». Вона могла сказати: «Я готова втратити свого чоловіка, не важить, яким героїчним він там намагався бути, але я не хочу втрачати цього». Вона могла сказати: «Ви ніколи не зможете стати такими, якими були, тими жінками, на яких черга прийняти вони очікують, бо душею ви завжди будете тут, де ви були насправді вільними. Ви завжди нестимете Наше Місце в собі і цим їх пантеличитимете».

Хоча, насправді, коли це жінки не пантеличили чоловіків? Вони та магія, про яку мріють чоловіки, й подеколи їхні мрії стають кошмарами.

Велична синь небес вицвітала. Останні смуги світла ставали магнієвими пломінчиками над пагорбами. Євка дивилась на Лайлу, знаючи все, що в ній нуртує.

— Йо, — сказала їм Лайла. — Йо. Вертаймося назад і приведемо тих парубків у форму.

Жінки аплодували.

Євка плакала.

4

Парами відходили вони, немов із ковчега, що пристав до Арарату. Бланш і малюк Енді, Клодія і Сілія, Ілейн і Нана, місіс Ренсом і Платина Елвей. Вони йшли, обережно переступаючи через велетенський горб покрученого коріння, і далі в глибоку ніч всередині Дерева. У проміжку ще мерехтіло розсіяне світло, немов його джерело було десь за рогом… але за рогом чого? Воно поглиблювало тіні, нічого не виявляючи очам. Кожна мандрівниця потім могла згадати лише гул і відчуття тепла. Всередині того слабенько освітленого проходу лунко похрускувало, щось лоскотало шкіру, ніби нетлі доторками своїх крилець, а потім вони прокинулися по той бік Дерева, у світі чоловіків, де їхні кокони розплелися… але без жодних нетлів. Не було їх цього разу.

Магда Дубчек сіла в ліжку в шпиталі, куди поліціянти доправили її тіло після того, як знайшли сплячою вдома поряд з трупом свого сина. Вона змахнула собі з очей павутиння, ошелешено дивлячись, як ціла палата жінок встає з ліжок, розриваючи на собі кокони в оргії воскресіння.

5

Лайла дивилася, як Дерево скидає з себе блискуче листя, немов плаче. Листя сіялося на землю, влягаючись сяйливими курганами. Спадали вервечки моху, зісковзуючи з гілок. Вона побачила, як папуга (його чудесні зелені крила були перевиті срібними смугами) здіймається з Дерева і спурхує в небо… побачила, як він пірнає просто в темряву і перестає існувати. Крапчасті завитки, не так уже й несхожі на ту голландщину в’язів, про яку її попереджав Антон, зненацька поширилися по корінню Дерева. В повітрі повис якийсь хворобливий запах, неначе гниття. Вона зрозуміла, що Дерево заражене паразитами, щось пожирає його зсередини, тим часом як зовні воно вже померло.

— Побачимося на тому боці, міз Норкросс, — махнула їй рукою Мері, тримаючи іншою за руку Моллі.

— Ти можеш називати мене Лайлою, — сказала Лайла, але Мері вже пройшла.

Слідом за ними подріботів лис.

Наприкінці залишилися Дженіс, Мікейла, Лайла і тіло Джінет. Дженіс принесла з гольф-кару лопату. Могила, яку вони викопали, була лише три фути завглибшки, але Лайла не думала, що це має якесь значення. Цього світу не існуватиме після того, як вони його покинуть, тут не буде тварин, які могли б дістатися до тіла. Вони загорнули Джінет у кілька пальт і накрили її обличчя запасною дитячою ковдрою.

— Це був нещасний випадок, — сказала Дженіс.

Лайла нахилилася, підібрала жменьку землі і кинула її на закутану фігуру в ямі.

— Копи завжди так кажуть, коли застрелять якогось бідного чорного чоловіка або жінку, або дитину.

— У неї був пістолет.

— Вона не мала наміру ним скористатися. Вона прийшла рятувати Дерево.

— Я знаю, — сказала Дженіс.

Вона поплескала Лайлу по плечі.

— Але ти тоді не знала. Не забувай про це.

Одна з товстих гілок Дерева застогнала і тріснула, обвалившись на землю з вибухом листя.

— Я б усе віддала, щоб цього не сталося, — промовила Лайла.

Вона не плакала. Наразі сльози були для неї недоступними.

— Я б душу свою віддала.

— Гадаю, вже час іти, — сказала Мікейла. — Поки ми ще можемо.

Вона взяла за руку матір і потягнула її в Дерево.

6

На лічені хвилини Лайла залишилася єдиною жінкою в Нашому Місці. Втім, вона не замислювалася про цю дивину. Вона вирішила бути практичною, просто з цього моменту. Лайла зосередилася на землі, на лопаті, на засипанні могили. Тільки коли роботу було закінчено, вона увійшла в темряву Дерева і пройшла наскрізь. Пішла, не озирнувшись назад. Зробивши це, відчувала Лайла, вона розбила б своє крихке серце.

Частина третя

На ранок

Бо не вмерло дівча, але спить.

Матвія 9:24[376]

1

Протягом кількох тижнів після того, як попрокидалися жінки, світ здавався дещо схожим на гнітючу, придбану на розпродажі настільну гру: не вистачало деталей, не конче важливих деталей, але таких, які хотілося б мати. Принаймні відчувалося, що певні картки, які допомогли б тобі виграти, просто відсутні.

Журба була присутня всюди, неначе якесь каліцтво. І що було робити тим, хто втратив дружину, чи дочку, чи чоловіка? Хто не був схожим на Террі Кумса — а деякі були — ті змирилися із втратами і продовжували грати далі в цю гру.

Падж Мароне, бармен і хазяїн «Рипливого Колеса», втратив частину себе і навчився з цим жити. Великий палець у нього на правій руці тепер закінчувався під кісточкою. Забрало трохи часу позбутися звички тягнутися до пивних кранів цією рукою, але він з цим упорався. Потім Падж отримав пропозицію на свою будівлю від одного парубка, який хотів відкрити френчайз «Ті-Джі-Ай Фрайдіз»[377]. Падж сказав собі, що все одно його «Колесо» так і не оклигало після Аврори, а постійна зарплата — непогана річ.

За деякими людьми — Дон Пітерз, як приклад, — взагалі не сумували. Про них майже геть-чисто забули, неначе вони взагалі ніколи не існували. Руїну садиби Пітерзів було продано з аукціону.

Небагате майно Джонні Лі Кронського упакували в мішки і вивезли зі сміттям, але його похмура квартира досі ніким не зайнята.

Полишаючи того, останнього дня Аврори дім Фріца Меша-ума, Ван покинула двері прочиненими, і після того, як він пролежав мертвим ще день чи два, до хати залізли індикові грифи[378] і частувалися безплатною гостиною. Менші птахи залітали, щоби для вистилання гнізд поживитися кошлатим рудим волоссям з Фріцевої бороди. Врешті-решт труп витяг надвір якийсь підприємливий ведмідь. З часом скелет