Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

Ну що ж, він сам вирив собі яму. І якщо вже йому судилося туди впасти, то він принаймні не здасться без бою.

Реліс та Еліт підкрадалися ближче — один в аспідно-сірому, другий у чорному — а їхні союзники заходили з флангів. Вони триматимуться віддалік, спонукаючи Адоліна зосередити увагу на двох передніх бійцях — а потім завдадуть удару з боків.

— По одному, хлопче! — Цей вигук із трибун здавався відмінним від решти. Чи не Загеля це голос? — Тебе не загнали в куток!

Реліс зробив швидкий крок уперед, перевіряючи Адолінову пильність, і той, затанцювавши, відступив, тримаючи Вітростійку — виставивши перед себе одну ногу та обіруч стискаючи відведену вбік Зброю. Проти стількох ворогів це, поза сумнівом, була найліпша тактика.

«Тебе не загнали в куток!» Загелю, про що ти? Звісно, загнали! Лише так і можна битися одному проти чотирьох. І як мені перебити їх по одному? Вони нізащо цього не дозволять.

Реліс знову зробив пробний наскок, змусивши Холіна відступити вздовж стінки, не зводячи очей із суперника. Для цього йому довелося трохи повернутися обличчям до Реліса, залишаючи Абробадара — в жовтогарячому — який заходив з іншого боку, в сліпій зоні. Буря забирай!

— Вони тебе бояться, — знову долинув Загелів голос, перекриваючи гамір трибун. — Хіба ти не бачиш? То покажи їм чому.

Адолін не знав, як бути. А Реліс, підступивши, став у Каменестійку — для позиційного бою. За ним пішов на зближення Еліт, сторожко заносячи молота. Вони тіснили Адоліна вздовж стіни — у бік Абробадара.

Ні. Він сам зажадав цього поєдинку. Прагнув до нього. І не стане переляканим пацюком!

«Покажи їм чому».

І княжич атакував — стрибнув уперед, осипаючи Реліса градом ударів. Перед таким маневром Еліт вилаявся й відскочив. Вони поводилися наче списники, що завдають уколів білошипнику.

Але цей білошипник іще не приборканий.

Адолін із криком напав на Реліса, діставши його по шолому й роздробивши лівий поруч. З Релісового передпліччя заклубилося Буресвітло. А коли оговтався Еліт, Холін крутнувся і завдав удару вже по ньому, залишивши першого супротивника приголомшеним своєю атакою. Під його натиском «молотобоєць» був змушений притримати зброю й прикритися передпліччям — бо інакше Адолін розполовинив би її, залишивши супротивника голіруч.

Ось що мав на увазі Загель. Шалено атакуй, не даючи їм часу відповісти чи оговтатись. Їх було четверо. Якщо він нажене на них страху, і ті розгублять рішучість… То, може…

Адолін відключив мислення й віддався плину поєдинку, дозволивши серцевому ритму направляти удари свого меча. Еліт вилаявся й відсахнувся, стікаючи Світлом крізь пробоїни в лівому передпліччі та плечі.

А Холін, крутнувшись, врізався плечем у Реліса — який знову ставав у стійку — і боєць у чорній Збруї повалився додолу. Що ж до Адоліна, то він, заревівши, розвернувся прямісінько до Абробадара, який кинувся на допомогу союзникові. І собі ставши в Каменестійку, княжич знов і знов опускав Сколкозбройця на здійнятий меч супротивника, допоки не зачулися хрипіння та лайка, а від бійця в жовтогарячому, наче смородом, відчутно не повіяло страхом — аж спрени на піску показалися.

Доки Реліс квапливо зводився на ноги, до Адоліна сторожко підступив Еліт. Княжич повернувся у Вітростійку й плавним рухом змахнув Зброєю, описуючи коло. Еліт відскочив, а Абробадар позадкував, спираючись латною рукавицею на стінку арени.

Адолін знову розвернувся до чемпіона, Реліса. Зважаючи на всі обставини, той достатньо оговтався — але пропустив і другий удар, у нагрудник. Якби все це відбувалося на полі битви, зі звичайними ворогами, то Реліс був би мертвий, а Еліт скалічів би — тимчасом як їхній опонент залишався цілим та неушкодженим.

Але це були не звичайні вороги, а Сколкозбройні — і другий удар у Релісів нагрудник не проламав обладунку. Адолін був змушений розвернутися до Абробадара раніше, ніж прагнув, а той цього разу підготувався до його шаленого нападу — здійняв меча в оборонне положення, і град суперникових ударів не забив йому памороки. Абробадар тримався, а Еліт із Релісом займали позиції.

Треба тільки…

Аж раптом щось ударило в княжича з тилу.

Якамав. Адолін надто довго барився і дозволив четвертому супротивнику — своєму так званому «другові» — наблизитися на відстань удару. Холін крутнувся й потрапив у клуб Буресвітла, що здіймалося з наспинної пластини його обладунку. Він здійняв меча, блокуючи наступний випад Якамава — але тим самим оголив свій лівий бік. Еліт замахнувся й ударив молотом прямо туди. Збруя тріснула, а сам боєць заледве встояв.

Впадаючи у відчай, княжич знову описав Зброєю коло. Але цього разу від нього не позадкували. Натомість Якамав, навіть не замахнувшись, підпірнув під удар і кинувся вперед, таранячи його головою. Розумно. Зелений обладунок «друга» був неушкоджений. І хоч такий маневр дозволив Адолінові вперіщити того мечем по спині, він цілковито вибив княжича зі стійки.

Після тарану Якамава Холін приголомшено позадкував, заледве не звалившись додолу. Нападника він відшпурнув і навіть примудрився не зронити Зброї — але до нього підступили троє інших. Удари сипалися градом — по наплічниках, по шолому, в нагрудник. Буря забирай! Ну й гамселить той молот.

Іще удар. У голові гуло. Холіна били, а він широко всміхався. В нього майже вийшло. В одного проти чотирьох — і майже вийшло.

— Я здаюсь, — приглушено промовив він із-під шолома.

Атака не припинялася. Адолін повторив сказане гучніше.

Але його ніхто не слухав.

Він підняв руку, даючи сигнал судді, щоб зупинила поєдинок — але чийсь удар послав її донизу.

«Ні!» — подумав княжич і закрутився на всі боки, панікуючи.

Суддя не могла спинити бій. Якщо він і залишить арену живим — то тільки калікою.

***

— Ну все, — промовив Далінар, спостерігаючи, як четверо Сколкозбройних, чергуючись, б’ють смертним боєм його сина — явно дезорієнтованого й заледве здатного відбиватися. — За правилами, Адолінові можна надати допомогу, якщо тільки вона не усуває гандикапу — з Релісового боку має бути на одну людину більше. Елгокаре, мені знадобиться твоя Зброя.

— Не дам, — відмовив той.

Король сидів у затінку під навісом, схрестивши руки на грудях. Публіка довкола них мовчки дивилася на поєдинок… ні, на побиття.

— Елгокаре! — сказав Далінар, обертаючись. — Там мій син.

— Ти без Збруї, — заперечив Елгокар. — Доки ти її надягатимеш, усе буде скінчено. А спустившись на арену в чому є, ти не врятуєш Адоліна, а тільки втратиш ще й мого меча докупи з рештою.

Далінар зціпив зуби. Він розумів, що в цих словах є своя правда. Адолінові кінець. Треба закінчувати поєдинок негайно, а не множити вже понесені втрати.

— А знаєш, його можна врятувати, — долинув Садеасів голос.

Холін обернувся до нього.

— Дуельний кодекс цього не забороняє — я перевірив для надійності, — сказав Садеас досить голосно, щоб Далінар його почув. — Юному Адолінові можуть допомагати максимум двоє. Чорношип, якого я колись знавав, досі вже був би на арені й бився хоч каменем, якби довелося. Але ти, гадаю, вже не той.

Далінар глибоко вдихнув і підвівся.

— Елгокаре, я заплачу, скільки належить, щоб позичити твого Сколкозбройця за правом традиції. В такому разі ти нічим не ризикуєш. А я битимусь.

Але король, підводячись, стримав князя за лікоть.