Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

— Залюбки.

— Гаразд, курча їв? — запитав Ренарін.

— Дві тарілки, з прянощами.

— Материн ланцюжок при тобі?

Адолін помацав себе по кишені.

Тоді помацав по другій.

— Що таке? — спитав Ренарін, і його пальці стисли брата за плече.

— Я був ладен заприсягтися, що взяв його.

Молодший княжич вилаявся.

— Я, мабуть, залишив його в своїх покоях, — мовив Адолін. — На журнальному столику. У військовому таборі.

Якщо таки не взяв і не згубив дорогою. От буря забирай!

То був просто амулет на щастя, який нічого не означав, але Адоліна все одно кинуло в піт, а Ренарін квапливо відрядив на пошуки гінця. Проте йому не встигнути. Знадвору вже долинав рев трибун, який наростав в очікуванні поєдинку. Тож княжич знехотя дозволив Збруєносцям надягати обладунок.

Доки ті подали йому шолома, він уже переважно відновив свою внутрішню налаштованість — дивну суміш метеликів у животі й розслабленості у м’язах. Заціпенілим битися не можна. Смиканим — так, але закляклим — ні.

Адолін кивнув служникам, і ті відчинили двері, випускаючи княжича на арену. Ступивши на пісок, той зміг за підбадьорливими вигуками визначити, де сиділи темноокі. Бо світлоокі з його появою не розкричалися, а принишкли. Добре, що Елгокар резервував місця для черні: її галас був Адолінові до вподоби, бо нагадував йому поле битви.

«Були часи, коли я не любив поле бою, бо там, на відміну від дуелі, надто гамірно», — подумав княжич. І, попри первинну неохоту, став солдатом.

Він пройшов у центр майданчика. Його суперники ще не вийшли з підготовчих кімнат. «Спершу нейтралізуй Реліса, — сказав собі Адолін. — Адже його манера битися тобі знайома». Той полюбляв Ліаностійку — неквапливу й надійну, але з раптовими, різкими випадами. Княжич був не певен, кого виставить проти нього Реліс, але знав, що суперник позичив повний комплект королівських Зброї та Збруї. Може, знову кузена — щоб той спробував узяти реванш?

Шаллан прийшла: вона сиділа з протилежного боку арени, і її руде волосся виділялося, неначе кров на камені. Дівчину охороняли двоє мостонавідників. Мимоволі схвально кивнувши, Адолін здійняв кулака, салютуючи їй. Наречена помахала у відповідь.

Адолін плигав з ноги на ногу, і тілом розливалася міць Сколкозбруї. Він відчував у собі силу перемогти — навіть без материного ланцюжка. Але проблема була в тім, що після цього княжич збирався викликати Садеаса й мав зберегти вдосталь резервів для ще однієї дуелі.

Холін напружено чекав. А Садеас узагалі на місці? Так — сидить зовсім близько від батька та короля. Адолін примружив очі, згадуючи ту нещадну мить, коли він усвідомив, що Садеасове військо відступає з Вежі.

Це додало йому рішучості. Після тієї зради княжич довго кипів від безсилого гніву — й ось нарешті настав час поквитатися.

Двері навпроти нього відчинилися.

І на арену виступили аж четверо Сколкозбройних.

***

— Четверо?! — скрикнув Далінар, зриваючись на ноги.

Каладін спустився на крок ближче до арени. Так, на пісок дуельного майданчика під ним ступили самі Сколкозбройні — на одному був комплект королівської Збруї, а решта троє мали власні обладунки, прикрашені й пофарбовані.

Внизу головна суддя поєдинку обернулася й запитально звела голову на короля.

— Що це таке? — проревів Далінар до Садеаса, який сидів зовсім близько.

Світлоокі на рядах сидінь між ними попригиналися або порозбігалися, тож тепер Холін дивився прямо на нього.

Садеас із дружиною ліниво обернулися.

— А мені звідки знати? — озвався ясновельможний. — Моїх людей на арені немає. Сьогодні я просто глядач.

— Ой, Садеасе, тільки не починай, — гукнув Елгокар. — Ти дуже добре знаєш, що тут відбувається. Чому їх четверо? Адолін що, має сам вибрати для себе двох суперників?

— Двох? — перепитав Садеас. — А з чого ви взяли, що їх буде двоє?

— З того, який виклик було кинуто! — крикнув у відповідь Далінар. — Парний поєдинок із гандикапом, один проти двох — усе за дуельним кодексом!

— Насправді юний Адолін погодився на інше, — відказав Садеас. — Я маю цілком достовірну інформацію, що він сказав Релісові: «Я ладен битися одразу проти тебе й будь-кого з твоїх союзників». У цій фразі немає кількісних обмежень — ідеться не про парний, а про повноцінний поєдинок із гандикапом. Реліс може виставити стільки союзників, скільки хоче. Я знаю кількох писарок, які занотували Адолінові точні слова, й чув, що суддя Істов спеціально перепитала, чи розуміє він, що накоїв, і той відповів, що так.

Далінар тихенько заричав. Каладін іще ніколи не чув, щоб великий князь видавав такий звук — то було ричання звіра, який рветься з ланцюга. Охоронець здивувався. Але Холін стримав себе і рвучко опустився на сидіння.

— Він знову перехитрував нас, — тихенько сказав Далінар королю. — Доведеться відступити і обміркувати наш наступний хід. Скажіть хтось Адолінові, щоб відмовився від дуелі.

— Дядьку, ти певен? — перепитав Елгокар. — Відмова від поєдинку означатиме програш. А це, здається, шість Сколків — усе, що ти маєш.

Каладін бачив по Далінаровому обличчю — по наморщеному лобі, по щоках, які палали гнівом, і по нерішучості в очах — що князя роздирає внутрішній конфлікт. Здатися? Без бою? Це, мабуть, було б найрозумніше.

Але капітан сумнівався, що сам пішов би на такий крок.

А внизу, на піску, — після довгої паузи — заціпенілий було Адолін здійняв руку, даючи знак, що згоден. І суддя розпочала поєдинок.

***

«Я ідіот! Я ідіот! Я буреклятий ідіот!»

Адолін відбіг назад через посипане піском кружало арени. Щоб уникнути оточення, він мав притиснутися спиною до стіни. А це означало, що він почне поєдинок, не маючи куди відступити. Взятий у кліщі. Загнаний у глухий кут.

І чому він не висловився точніше? Княжич збагнув, що, сам того не розуміючи, погодився на повноцінний поєдинок із гандикапом — а все через лазівки у формулюванні. Він мав недвозначно заявити, що Реліс може привести одного союзника. Але ні — так учинив би розумний. А він — буреклятий ідіот!

Реліса княжич упізнав за Зброєю та Збруєю, повністю пофарбованими в темно-чорне, і лицарським плащем із диґліфом великого князя Рутара. У королівській Збруї — судячи з ходи та зросту — справді виступав Еліт, Релісів кузен, який повернувся, щоб узяти реванш. Замість Сколкозбройця в нього був гігантський молот. Обидва обережно підступали ареною, а двоє інших дуелянтів прикривали їх із флангів: один був у жовтогарячому, а другий — у зеленому.

Адолін упізнав їхні Збруї. Це, мабуть, Абробадар — повний Сколкозбройний із табору Аладара, а з ним… Якамав із королівською Зброєю, яку позичив для нього Реліс.

Якамав. Адолінів друг.

Княжич вилаявся. Ці двоє були з-поміж найкращих дуелянтів у таборах. Якамав здобув би власного Сколкозбройця ще багато років тому — але йому не дозволяли ризикнути Збруєю. Однак тепер ситуація явно змінилася. Його та весь Дім, мабуть, підкупили обіцянкою частки в трофеях.

Холін задкував у затінок стіни, що оточувала дуельний майданчик, а в його руці матеріалізувалася Зброя. Прямо над головою на трибунах ревли темноокі. Хтозна, від захвату чи жаху перед тим, що насувалося на Адоліна. Він виходив на цю арену влаштувати