Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

— Вистав людей по краю арени — он там, угорі. Ет і Шрамм з Адоліном, у підготовчій кімнаті — хоча на дуельному майданчику вони йому нічим не допоможуть. Але про всяк випадок постав іще кількох біля підніжжя арени. По троє біля кожних дверей. А на пост біля королівської ложі я візьму із собою шістьох. — Каладін помовчав, а відтак докинув: — І поставмо — від гріха — двох охоронців біля нареченої Адоліна. Вона сидітиме коло Себаріала.

— Буде зроблено.

— І Сиґу — скажи людям, хай не розслабляються. Сьогоднішній поєдинок обіцяє бути видовищним, але вони мають думати не про дуель, а про ймовірних убивць.

— Адолін справді битиметься один проти двох?

— Еге.

— І він бодай теоретично може вийти переможцем?

— Не знаю, і мені, правду кажучи, байдуже. Наша справа — берегти його від інших небезпек.

Сиґзіл кивнув, збираючись іти, але затримався й узяв командира за лікоть.

— Келе, ти міг би долучитися до них, — півголосом промовив він. — Якщо король відроджує Променисте лицарство — це привід показати себе. Далінар старається, однак багато хто вважає Променистих силою зла — забуваючи про все добро, яке вони зробили, перш ніж зрадити людство. Але виявивши свої здібності, ти міг би змінити такі умонастрої.

Долучитися. Під штандарт Амарама. Нізащо.

— Йди передай мої розпорядження, — відмахнувся від почутого Каладін.

Висмикнувши ліктя із Сиґзілового хвату, капітан побіг за Елгокаром і монаршим почтом. Добре хоч деньок видався сонячний, а повітря було по-весняному тепле.

Услід за ним, не відстаючи, летіла Сил.

— Каладіне, Амарам руйнує тебе, — шепотіла спрен. — Не піддавайся йому.

Той, зціпивши зуби, промовчав і підійшов натомість до Моаша, який командував охороною Її Світлості Навані: королева-мати воліла стежити за поєдинками знизу, з підготовчої кімнати.

Якась частина капітанового єства вагалася, чи варто доручати Моашеві охороняти кого-небудь іншого, крім Далінара — але буря забирай, лейтенант заприсягнувся, що королю він більше нічого не заподіє. І в цьому командир йому довіряв. Вони ж із Четвертого мосту!

«Я витягну тебе з цієї халепи, — подумав Каладін, відводячи того осторонь. — Усе буде добре».

— Моаше, — півголосом промовив він, — від завтра я призначаю тебе в патруль.

Лейтенант насупився.

— А я завжди гадав, що потрібен тобі в охороні… — Вираз його обличчя пожорсткішав. — Це все через ту зустріч у таверні.

— Ти маєш вийти в бік Нового Натанану й провести глибоке рекогносцирування, — сказав Каладін. — Я хочу, щоб, коли ми виступимо проти Ґрейвза і його людей, тебе тут не було.

Їх і так уже терпіли надто довго.

— Я не залишу табору.

— Залишиш, і це не…

— Келе, вони чинять правильно!

Капітан насупився.

— Ти що, і далі з ними зустрічаєшся?

Лейтенант відвів очі.

— Відтоді я бачився з ними тільки раз і запевнив їх, що ти ще передумаєш.

— Моаше, це непідкорення наказу! — гримнув Каладін. — Буря тебе забирай!

Шум на трибунах гучнішав.

— От-от почнеться поєдинок, — сказав Моаш, висмикуючи ліктя з капітанового хвату. — Поговоримо про це пізніше.

Командир зціпив зуби, але той, на жаль, мав рацію. Ця розмова була не на часі.

«Шкода, що я не “вчепив” його ще вранці, — подумав Каладін. — Ні — я мав уже давно ухвалити рішення стосовно цього».

Сам винен.

— Моаше, ти вийдеш у цей патруль, — промовив капітан. — Я не потерплю невиконання наказів лише через те, що ми друзі. А зараз іди.

І лейтенант побіг збирати свій загін.

***

А в підготовчій кімнаті Адолін опустився навколішки перед мечем і збагнув, що не знає, які слова тут потрібні.

Він глянув на своє відображення в лезі. Двоє Сколкозбройних одразу. Поза тренувальним майданчиком такого він навіть ніколи не пробував.

Битися проти кількох суперників було непросто. Адолін чував перекази про воїнів, які самотужки вистоювали проти, скажімо, шістьох, але правда, мабуть, полягала в тому, що вони примудрялися долати опонентів по одному. Проте перемогти одразу двох, а надто підготованих і пильних, було важкувато. Не те щоб неможливо, але дуже складно.

— Ось де все вирішиться, — промовив Адолін до меча. Мовчати було не можна — традиція є традиція. — Ходімо ж і влаштуймо видовище. А тоді зітрімо з обличчя Садеаса оту його либу.

Княжич підвівся й, відіславши Сколкозбройця, залишив підготовчу кімнатку і пройшов коридорчиком із різьблено-мальованими дуелянтами. В наступній кімнаті сидів і чекав стривожений Ренарін. На ньому був мундир Холінів, що його молодший брат одягав на офіційні заходи на кшталт цього замість буреклятого однострою Четвертого мосту. А тітка Навані відгвинчувала кришку на баночці з фарбою, готуючись намалювати охоронний ґліф.

— Не треба, — сказав Адолін, виймаючи один такий із кишені: синім кольором Холінів на ньому було виведено «досконалість».

Навані звела брову:

— Від тієї дівчини?

— Атож, — підтвердив княжич.

— Каліграфія непогана, — знехотя пробурчала Навані.

— Тітонько, Шаллан просто чудо, — мовив Адолін. — І було б добре, якби ти охочіше йшла з нею на контакт. Бо вона так хоче поділитися з тобою своїми напрацюваннями.

— Побачимо, — відповіла тітка — цього разу задумливіше, ніж раніше, коли йшлося про Шаллан. Це добрий знак.

Адолін поклав охоронний ґліф на жарівню і схилив голову, допоки той згоряв — молитва Всемогутньому про допомогу. Його сьогоднішні суперники наразі, певне, спалювали такі самі. І як Усемогутній вирішить, кому допомогти?

«Ніколи не повірю, що Він пошле успіх тим, хто служить Садеасові — нехай і не прямо», — подумав княжич, підводячи голову від молитви.

— Я хвилююся, — зронила Навані.

— Батько гадає, що це може спрацювати. Та й Елгокарові мій задум до вподоби.

— Елгокар буває імпульсивним, — заперечила тітка, складаючи руки на грудях і дивлячись, як догоряли рештки охоронного ґліфа. — А умови поєдинку багато що змінюють.

Умови — їх уже обговорили з Релісом і повідомили головній судді поєдинку — передбачали, що дуель триватиме не до певної кількості проламаних секцій Збруї, а доки одна зі сторін не здасться. Тож якщо Адолін таки здолає одного із супротивників, бій зможе продовжити інший.

А ще з них випливало: Холін має триматися, доки не збагне, що над ним узяли гору.

Або доки його не виведуть із ладу.

Ренарін підійшов до брата і поклав руку йому на плече.

— Я гадаю, це хороший план, — промовив він. — Ти зможеш.

— Вони візьмуться за тебе не на жарт, — попередила Навані. — Тому й наполягли, щоб поєдинок тривав, доки хтось не визнає себе переможеним. Адоліне, тебе точно намагатимуться скалічити.

— На полі бою те саме, — заперечив племінник. — Добре хоч те, що живцем від мене їм більше користі. Зі змертвілими від Сколкозбройця ногами я стану наочнішим уроком, ніж перетворившись на попіл.

Навані охнула, зблідла й заплющила очі. На якусь — зовсім крихітну — мить в Адоліна було таке враження, що перед ним його мати.

— І гляди не дай Садеасові відкрутитися, — сказав Ренарін, коли в роздягальню внесли братову Збрую. — Бо коли ти заженеш його в куток, кинувши виклик, він шукатиме якусь лазівку. Не дай йому відкараскатися, брате, —