Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

class="calibre_7">— Дядьку, не будь дурнем. Ти його лише послухай! Хіба ти не розумієш, що тобою маніпулюють? Він так і хоче, щоб ти вийшов на арену й бився.

Далінар, обернувшись, зустрівся з Елгокаром очима. В короля вони були блідо-зелені — як у Ґавілара.

— Дядьку, та послухай ти мене хоч раз за вік, — промовив Елгокар, міцніше стискаючи його руку. — Трішки здорової параної! Нащо Садеасові, щоб ти вийшов на арену? Бо там із тобою може статися «нещасний випадок»! Він хоче прибрати тебе. Гарантую, що не встигнеш ти ступити на пісок, як тебе одразу атакують усі четверо. Зі Сколкозбройцем чи без нього, а тебе вб’ють раніше, ніж ти станеш у стійку.

Далінар важко дихав. Племінник мав рацію. Буря його забирай — але мав. То що ж тут удіяти?

Над юрбою глядачів знялося перешіптування — наче шурхіт паперу. Холін обернувся й побачив, що до поєдинку долучився хтось інший — вийшов із роздягальні, нервово стискаючи обіруч Сколкозбройця. Але без Збруї.

Ренарін.

«О, ні…»

***

Із хрустом перемелюючи сабатонами пісок, один із нападників відійшов. Адолін кинувся в тому напрямку, пробився крізь решту трьох і, крутнувшись, позадкував. Його Збруя відчутно обважніла. Скільки Буресвітла він втратив?

«Усі секції цілі», — подумав Холін, так само наставляючи меча на решту трьох суперників, які широким фронтом сунули на нього. А раптом йому вдасться…

Ні. Час закінчувати. Княжич почувався дурнем, але живий дурень ліпший за мертвого. Він обернувся до судді, щоб сигналізувати, що здається. Тепер та його точно бачила.

— Адоліне, — озвався Реліс, підступаючи ближче. З дрібних тріщин у його нагруднику сочилося Світло. — Ми ж не хочемо скінчити цю забаву передчасно, адже так?

— Яку славу ви сподіваєтеся здобути в такому бою? — презирливо процідив Адолін, тримаючи меча наготові й ладнаючись подати сигнал. — Гадаєш, глядачі вас вітатимуть? За те, що вчотирьох здолали одного?

— Річ не в почестях, — заперечив Реліс, — а в тому, щоб провчити тебе.

Адолін презирливо фиркнув. І тільки тут зауважив, що відбувалося на протилежному краї арени. Ренарін у синьому односторої Холінів невміло стискав у руці Сколкозбройця. А перед ним, поклавши Зброю на плече, стояв Абробадар — так, наче йому нічогісінько не загрожувало.

— Ренаріне! — скрикнув старший княжич. — Що ти в бурі робиш?! Повертайся…

Абробадар атакував, і Ренарін незграбно парирував його випад. Він поки що незмінно тренувався в Збруї, але не мав часу її надягти, й Абробадарів удар замало не вибив у нього меча.

— А тепер слухай сюди, — кинув Реліс, підступаючи ближче. — Юний Ренарін до вподоби Абробадарові, і кривдити його той не хоче. Він лише відволікатиме хлопчину і шляхетно битиметься з ним — якщо й ти, зі свого боку, не порушиш обіцянки і проведеш із нами дуель, як годиться. Але якщо ти боягузливо здасися або доможешся, щоб поєдинок зупинив король — Абробадар, бува, може й схибити.

Відчувши, як усередині здіймається паніка, Адолін глянув у бік головної судді — вона могла спинити бій на власний розсуд, якби їй здалося, що все зайшло надто далеко.

Та владно возсідала на своєму місці, спокійно дивлячись на старшого з братів Холінів. Але Адолінові здалося, що з-під цього спокою щось прозирало. «Вони схилили Істов на свій бік, — майнуло в гадці. — Певне, хабарем».

Адолін міцніше схопив Сколкозбройця і знов обернувся до трьох ворогів.

— Ну ви й мерзотники, — шепнув Холін. — Якамаве, і як ти можеш бути заодно з цими покидьками?

«Друг» мовчав, а виразу його обличчя, що ховалося під зеленим шоломом, було не розгледіти.

— То як? — спитав Реліс. — Домовились?

Адоліновою відповіддю стала атака.

***

Далінар підійшов до суддівського місця, встановленого на невеличкому кам’яному помості, що виступав на кілька дюймів, нависаючи над дуельним майданчиком.

Її Світлість Істов була високою, сивуватою жінкою, яка сиділа, склавши руки на колінах, і спостерігала за дуеллю. Вона не обернулася до князя, коли той, підступивши, зупинився поруч неї.

— Істов, час покласти цьому край, — промовив Далінар. — Зупиняй цей поєдинок і присуджуй перемогу Релісові та союзникам.

Але суддя так само дивилася перед собою, не зводячи очей із дуелі.

— Ти мене чула? — повторив Далінар.

Жінка мовчала.

— Гаразд, тоді я сам його зупиню.

— Далінаре, тут я велика княгиня, — відказала суддя. — Король своєю владою дарував мені право бути єдиним законом на цьому майданчику. — Вона обернулася до Холіна. — Ваш син не здався і спроможний битися. Умови, що унеможливлюють продовження дуелі, не настали — і я не зупиню її дочасно. Ви що, не поважаєте закон?

Далінар заскреготів зубами і знову глянув на арену. Ренарін вів бій проти одного з ворогів. Хлопчина майже не мав підготовки фехтувальника. Власне, просто на очах у батька в Ренаріна стало посмикуватися плече, несамовито тягнучись до голови, — починався напад епілепсії.

Адолін бився проти решти, знову кидаючись від одного до іншого. Він чудово фехтував, але парирувати всі випади було неможливо. Троє на одного, його оточили й завдали удару.

Лівий наплічник Адоліна луснув, бризнувши розплавленим металом, і в повітрі задиміли дрібні рештки, а основний відбитий шматок застиг на піску недалеко від княжича. Синова плоть залишилася неприкритою, вразлива перед ворожою Зброєю.

«Всемогутній… благаю…»

Князь обернувся до заповнених трибун зі світлоокими глядачами.

— Як ви можете на це дивитися? — крикнув до них Далінар. — Мої сини ведуть бій самотужки, хоча тут є Сколкозбройні! Невже жоден із вас не прийде їм на допомогу?

Він обвів поглядом юрбу. Король потупив очі. Амарам. А як же Амарам? Далінар знайшов, де той сидить — недалеко від Елгокара. Вони зустрілися поглядами.

Й Амарам відвів очі.

«Ні…»

— Та що ж із нами сталося? — запитав князь. — Де наша честь, наш гонор?

— Вони мертві, — прошепотів поруч нього чийсь голос.

Далінар обернувся і побачив, що той належав капітанові Каладіну. Холін не зауважив, як мостонавідник спустився сходами слідом за ним.

Той глибоко зітхнув і глянув на Далінара.

— Але я гляну, чи не зможу чимось зарадити. Якщо все закінчиться погано, подбайте про моїх людей.

Стискаючи списа, Каладін ухопився за гребінь стіни, що оточувала арену, й перемахнув на пісок унизу.

 

57. Убити вітер

 

Мелчин опинився в безвиході, бо — нехай і нітрохи не гірший у мистецтві війни — Прядильникам світла він не придавався; той прагнув простих і недвозначних обітниць, але в цьому питанні їхні спрени були, як за нашими мірками, вільнодумні: процес передбачав промовляння правди, доки самоусвідомлення не сягне порогових значень — а для Мелчина це було нездійсненно. «Слова Променистого ордену», розділ 12, с. 12

 

Забачивши, як побивають на арені Адоліна, Шаллан не всиділа на місці і скочила на ноги. Чому він не здається? Чому не припиняє поєдинку?

Четверо на одного. Вона мала розгледіти цю лазівку. Пильнувати, чи не плетуть проти чоловіка інтриг, було жіночим подружнім обов’язком —