Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

— Але як я можу зустрітися з ним зараз?! Він… він не зможе мені допомогти, якщо все стане публічним. Якщо мене запідозрять у зв’язку з ним…

Катя ледь стримувала сльози.

Сем поклав руки їй на плечі, його погляд був серйозним.

— Ми допоможемо тобі, Катю. Ти не одна. Ти повинна зустрітися з ним, пояснити, що сталося. І нехай він сам вирішить, що робити далі. Це єдиний спосіб розібратися в ситуації.

Катя глибоко вдихнула, її пальці злегка тремтіли.

Але вона знала, що у неї більше немає вибору.

Катя глибоко вдихнула, намагаючись зібрати думки докупи.

Вона дивилася в очі своїм друзям, бачачи в них відображення власної тривоги.

Але там же була й надія.

Їй не залишалося вибору, окрім як прийняти рішення.

— Я… я постараюся. Мені потрібно поговорити з ним. Це важливо.

Її голос був тихим, але в ньому прозвучала нова твердість.

Софія з полегшенням кивнула, її рука ніжно стиснула долоню Каті.

— Ми будемо поруч. Все вийде.

Сем підняв голову, його голос був м’яким, але впевненим:

— Ти не одна в цьому.

Катя на мить заплющила очі, її серце билося так гучно, що, здавалося, друзі могли його почути.

Але тепер все змінилося.

Вона знала, що повинна діяти.

 

У затишній квартирі Києва вечір здавався спокійним, але в серці Насті бушував шторм.

Її руки ледве тримали телефон, поки вона дивилася на екран, перевіряючи час.

Ця зустріч мала бути особливою—її мати, Лідія, нарешті познайомиться з Аміром.

Принцом, якого вона так сильно любила.

Настя обережно розгладила сукню, ще раз перевіривши себе в дзеркалі.

Вона не знала, чого очікувати.

Але сподівалася.

Коли Амір увійшов разом із Настею в дім, він із гідністю схилив голову, його усмішка була спокійною, стриманою.

Але варто було йому поглянути на Лідію—як він відчув холодність, що огорнула повітря.

Вона не удостоїла його того самого теплого привітання, яке зазвичай дарувала друзям Насті.

Напруга піднялася, мов хвиля.

— Доброго дня, пані Лідіє, — сказав Амір, простягаючи руку для привітання.

Лідія кинула погляд на його руку, але не потиснула її.

Її обличчя залишалося незворушним, ніби кам’яне.

А в очах—сумніви, відмова прийняти його.

Настя ледь помітно зітхнула, відчуваючи, що щось іде не так.

— Я б воліла, щоб ви не приходили, — холодно сказала Лідія.

В її голосі не було ні краплі вагання.

Настя завмерла, намагаючись зрозуміти, як виправити ситуацію.

— Мамо, ну не будь такою!  Це Амір, він добра людина.Ти не можеш судити його лише за походженням!

Лідія зморщила лоб, її голос загострився, мов лезо.

— Ти вибрала араба. Принца. Це безумство! Ти моя донька, і ти навіть не усвідомлюєш, на що йдеш! Я не схвалюю твій вибір. Я не хочу, щоб ти була з ним.

Амір зберігав спокій, хоча в його очах був відтінок болю.

— Лідіє, я вас розумію. Я знаю, що це для вас несподівано. Але я хочу вас запевнити—моя любов до Насті щира. Я зроблю все, щоб захистити її, турбуватися про неї.

Та Лідія лише сухо знизала плечима.

— Ти все одно підеш. Ми обидва це знаємо. Ти не зможеш бути з моєю дочкою, незважаючи на всі твої обіцянки.

Настя заплющила очі на секунду, її груди важко здіймалися від напруги.

Вона відчувала, що нічого не може змінити.

Амір кілька секунд мовчав, а потім рішуче підняв голову.

Він знав, що не зможе переконати Лідію, але йому було важливо, щоб Настя бачила, як сильно він її любить.

— Я не піду, Лідіє, — сказав він, його голос був сповнений твердості— Я буду з нею завжди. Я ніколи не скривджу її.

Та, незважаючи на його слова, Лідія не відступала.

Вона була непохитна у своєму рішенні.

— Якщо ти любиш її, ти підеш, — заявила вона, не підводячи очей— Бо я не дозволю тобі бути з моєю дочкою. Ти її не вартий.

Амір повернувся і, не сказавши більше ні слова, покинув будинок.

Настя стояла, не вірячи в те, що відбувається.

Її серце болісно стиснулося, вона ледь стримувала сльози.

Коли двері зачинилися за Аміром, Настя кидалася в крісло, її голос тремтів від образи.

— Мамо, як ти могла?! Ти не розумієш, як сильно я його люблю! Ти зруйнувала все, що я будувала!

Віра, її молодша сестра, тихо підійшла і сіла поруч.

— Насте, не варто так переживати. Мама, звісно, вчинила жорстоко. Але вона хвилюється за тебе.

Віра спробувала пояснити, але її слова не могли заспокоїти Настю.

— Це не виправдання! — різко вигукнула Настя.

Вона підвелася і почала нервово ходити по кімнаті.

— Чому всі завжди думають, що я не можу сама вирішити, з ким мені бути?!Чому моє життя—це не те, що хочу я, а те, що вирішують за мене?!

Віра мовчки дивилася на сестру, але розуміла, що її слова не змінять ситуацію.

Вона теж розуміла, чому мама так вчинила, але в цей момент її почуття були на боці Насті.

— Насте, ти все одно повинна зрозуміти—мама хоче для тебе найкращого. Вона боїться, що ти будеш страждати так, як вона.  Але ти сама повинна вирішити, що для тебе важливо.

Настя зітхнула, остаточно втрачаючи надію на примирення з матір’ю.

— Я не можу бути з нею, якщо вона не приймає мене такою, яка я є, — сказала вона майже пошепки— І Амір теж не розуміє. Він думає, що все буде добре. Але я відчуваю, що між нами теж є прірва. Тепер усе зруйновано.

Віра мовчки поклала руку на плече Насті.

Вона знала, що це лише перший етап довгого шляху, і він буде складним.

Настя, незважаючи на образу та біль, не могла просто так відпустити Аміра.

Вона розуміла, що якщо її мати продовжить опиратися, їхні стосунки з Аміром можуть стати неможливими.

Принц був готовий зробити все, щоб довести своїй коханій, що він дійсно хоче бути з нею та піклуватися про її щастя.