Данило Борисович Яневський - Грушевський, Скоропадський, Петлюра

[322] Дослідникам усе ще не вдалося виявити автентичний текст згаданого договору. — Д. Я.

[323] Солуха П. Договір з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського. — С. 38, 45, 58, 59, 109.

[324] Див.: Там само. С. 54, 55, 86—87, 102. Див. також: Шкільник М. Україна в боротьбі за державність. — С. 295—296, 319.

[325] Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. — С. 162—163. Ці дані потребують уточнення. — Д. Я.

[326] Лупандін О. І. Українсько-російські мирні переговори 1918 р. — С. 33.

[327] Цит. за: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 22—23.

[328] Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 24, 33, 54.

[329] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 56.

[330] Костів К. Конституційні акти відновленої української держави 1917—1919 років і їхня політично-державна якість. — Торонто, 1964. — 186 с. — С. 140.

[331] Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 21, 22.

[332] Могилянский Н. Трагедия Украйны // Архив Русской Революции. — Т. 11. — С. 131.

[333] Мандрика М. Дещо за роки 1917—1918 // Український історик. — 1977. — № 1—2 (53—54). — С. 86. У 1917—1918 рр. автор — повітовий комісар Радомишльського повіту, член УЦР від Київського губернського з’їзду, член Всеросійських Установчих Зборів.

[334] Шляхтиченко М. До історії Директорії Української Народної Республіки. — С. 58.

[335] Бойко О. Український Національний Союз і організація протигетьманського повстання // Проблеми вивчення історії Української революції 1917—1921 рр. — К., 2002. — 295 с. — С. 157, 161,182, 186.

[336] Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 67, 68, 70.

[337] Прохода В. Уваги до праці д-ра Матвія Стахова. — С. 97.

[338] Див. напр.: Шкільник М. Україна в боротьбі за державність. — С. 322.

[339] Солдатенко В. Еволюція суспільно-політичних поглядів В. К. Винниченка. — С. 13, 16.

[340] Питання про те, звідки про це дізналася дружина майбутнього члена і керівника Директорії, дослідник не пояснює. — Д. Я.

[341] Солдатенко В. Українська революція: іст. нарис. — С. 548.

[342] Бойко О. Український Національний Союз і організація протигетьманського повстання. — К., 2002. — 295 с. — С. 157, 161, 181, 183, 186.

[343] Цит. за: Ліб П. Придушення повстанського руху — стратегічна дилема. Німецька окупація України 1918 року // Окупація України 1918 року: іст. контекст — стан дослідж. — екон. та соц. наслідки / упоряд.: Вольфрам Дорнік, Стефан Карнер. — Чернівці, 2009. — 163 с. — С. 88.

[344] У цьому сенсі твердження типу «реальною була й небезпека передчасного розтаємничення змови і арешту її керівників» або «гетьманські шпигуни вже довідались про заходи з підготовки повстання, і Національний Союз опинився перед загрозою розгрому» тощо (Солдатенко В. Українська революція: іст. нарис. — С. 549.) перебувають поза межами адекватності наукового аналізу.

[345] Проаналізувавши спомини Шаповала, Стахів дійшов висновку, що ця розмова не могла відбутися раніше 5-ї години пополудні 26 жовтня. Див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 60—64. Згідно з версією о. І. Нагаєвського, «першим піддав думку зробити повстання проти гетьмана» Макаренко. Згідно з цим поглядом майбутній член Директорії схилив до цього генерала Осецького, за яким стояли полки Павленка та Хилобоченка. Перші наради цієї групи заколотників нібито відбувалися в помешканні Макаренка на Прорізній, 19. В них брали участь Винниченко, Осецький, полковник гетьманського генерального штабу Тютюнник, полковники Коновалець та Мельник (Нагаєвський І. Історія Української держави в ХХ ст. — С. 158). Солдатенко висунув цілком фантастичну версію про те, що Винниченко «довгий час практично один дотримувався курсу на підготовку повстання проти антинародного режиму (з ним солідаризувався лише М. Шаповал)». Див.: Солдатенко В. Еволюція суспільно-політичних поглядів В. К. Винниченка в добу української революції // Український історичний журнал. — 1994. — № 6. — С. 24.

[346] Начерк про Андрія Гавриловича Макаренка див.: Відродження. — 1918. — 19 (6) грудня. — № 214.

[347] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія: (спогади) // упоряд. інж. Сава Зеркаль. — New-York Publіc Lіbrary, QGA 73—3803.

[348] Так у тексті. — Д. Я.

[349] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 30.

[350] http://www. grwar. ru/persons/persons.html?іd=1848

[351] На думку М. Стахіва, зустріч Винниченка, Шаповала, Макаренка, Осецького й Різниченка та прийняття їх спільного рішення про початок підготовки повстання не могли статися раніше 27 жовтня, «або іншими словами — всього за два з половиною тижні перед самою датою повстання». Отже, — робить висновок автор, — «не самі здібності організаторів підготовки повстання, але загальна ситуація причинилася головно до того, що ідея повстання в конкретній формі прийнялася зразу у всіх українських національних колах». Див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 60—64. Натомість інший сучасник твердив, що провід УНС і особисто М. Грушевський були проти повстання. «Шаповал, Винниченко та Осецький, — писав він, — підбурюючи політично незрілих УСС, всіляко підштовхували повстання. Ці «отамани від політики» замість відновлення УНР створили за французським зразком Директорію із законодавчими правами, підтримуючи при цьому руйнування держапарату, створеного за доби УНР». Див.: Прохода В. Уваги до праці д-ра Матвія Стахова... — С. 97.

[352] Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 32—33.

[353] Делегація селян Уманського повіту Київської губернії. — Там само. — С. 37.

[354] М. Шаповал стверджував, що військові і закордонні справи з Винниченком вони вели спільно, але Винниченко «більш вів зовнішньорепрезентаційну працю», «я наполягав більш на внутрішню, організаційно-військову і громадсько-політичну працю». В кожному разі, писав М. Шаповал, «за всі плюси і мінуси нашої праці ми несемо обидва повну відповідальність в однаковій мірі». — Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 47.

[355] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 37, 38, 40, 47.

[356] Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 51.

[357] Опис засідання кореспондується з описом Стахіва, який не знав про існування цитованих тут споминів Шаповала. Див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 52 і далі.

[358] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 49—50.

[359] Винниченко стверджував, що Директорію було обрано саме цього дня. Критику цієї версії див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 74—76, 235, прим. 34А.

[360] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 58.

[361] В обох випадках — вірогідно, сам Шаповал.

[362] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 59.

[363] Там само. Список присутніх свідчить, що Петлюри на цих зборах не було. — Д. Я.

[364] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 60, 61.

[365] Солуха П. Договір з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського. — С. 62, 78—79, 193. Про політичну програму січових стрільців див.: Там само. — С. 71.

[366] Віктор Петрушевський (? р. н.) — громадський діяч, засновник видавництва «Час». Коштом видавництва, без згоди колег, фінансував антигетьманське повстання. Розстріляний більшовиками 16 червня 1919 р.

[367] ідентифікувати особу не вдалося. — Д. Я.

[368] Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 61—66.

[369] Тут і далі цитується за споминами М. Шаповала (С. 98—99), який, у свою чергу, очевидно, цитує працю В. Винниченка «Перед новим етапом. (Наші позиції)». — Торонто, 1938. — С. 26—31.

[370] Шаповал М. Ляхоманія: машинопис. — Прага, 1931. — NYPL. — Український архівний фонд імені Микити Шаповала. Дар інж. Сави Зеркаля. — QGA. — 73. — 3949. — С. 2.

[371] Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 67—74.

[372] Копиленко О., Копиленко М. Держава і право України. — С. 115.

[373] «Тим-то ця подія, яка стала зразу відомою в усіх політичних колах в Києві, сталася поворотним пунктом у підготовці евентуального повстання українського національного табору». — Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 49—50.

[374] Там само. — С. 51. «Технічно в нашій праці допомагав наш секретар з Національного Союзу Петро Дідушок, котрий, загалом беручи, був нашим зв’язковим товаришом в зносинах з січовиками і иншими». — Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 47. Відкритим залишається питання, до якої з груп заколотників належав генерал О. Греков, одним з можливих мотивів участі якого Д. Дорошенко вважав те, що П. Скоропадський двічі відмовився призначити його