Андрій Хімко - У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

іменувала його бабуся, привітавшись із нею та лишивши на порозі якусь принесену ним валізу, підійшов до парканчика і, звернувши увагу, що Петро підставляє стільця, щоб вибратися на Льовин турнік, проворно подолав перелаз і, навдивовижу хвацько скочивши на турнік, почав крутитися на ньому на весь ріст, перекидатися в леті з руки на руку і літати задом наперед. Зіскочивши, “копитан” вернувся до бабусі, яка назвала його шибеником, і пішов із нею й дружиною до хати.

Льова, видно, вже не вперше бачив оті “чудеса”, тож Янчук поцікавився у нього, що то за один і чого прийшов до бабусі.

- Хвалько, комбатом зі шпалою став недавно, воєнкомом міста, а до бабусі ходить, бо в погроми ще при Директорії переховувався зі своєю матерею у неї в погребі, та й ми із бабою Сарою також... Тепер віддячується їй, носить воєнні пайки... - пояснив Льова недоброзичливим тоном. - Ми так же зуміємо крутитися, якщо будемо регулярно вправлятися. У нашій першій школі є турнік, кобила і канат, а ще ми бігаємо на уроках фізкультури, бо біг входить до програми “Готовий до Праці й Оборони”. Тобі, звичайно, важче...

Йдучи до своєї кімнатки, у бабусиній кухні на столику Петро побачив купу продуктів: грудку масла, кусень сала, пляшку олії, по пачці галет і молочного печива, кілька магазинних балабушок, дві плитки шоколаду, а в горничці, де сиділи гості з бабусею, на столику - пляшечку оливи, байкові жіночі штани, дві пари панчіх та шерстяні різнокольорові рукавички.

- Кажіть, що ще вам, бабусю Параню, принести, - питала "копитанова" дружина Гольда у старої, як Петро, привітавшись, пройшов через горничку. - Маєте тепер квартиранта, то його присилайте, якщо чогось потребуватимете. Тут же всього квартал...

- Присилайте, бабусю, і не печіться, ми, слава Богу, як кажете, тепер небідні, а вам заборговані, - додав Фіма, заскрипівши стільцем і вставши.

- Спасибі, мені і цього надовго вистачить, а що не хочете брати грошей, то тим мене у гріх вводите, - човгала господиня ногами, випроводжаючи гостей. - Все ж чималих грошей коштує, як братиму від вас задарма? - почув Петро бабусині слова вже з коридорчика.

Ради неділі він вирішив почитати "Червоне і чорне", а потім піти на пристань розпитати про зарібки на вантажах барж та там заодно й поснідати.  Згадав принагідно й човна, пропонованого "модисткою Фесею", коли проходив мимо перевізників: чипіли на березі, чекаючи клієнтів. Узнав, що перевіз в один бік коштує п'ять копійок, а на човен вони беруть, як правило, і по п'ять осіб.

Снідав-обідав у причальній їдальні із "фокусом", про який чув ще від "шобли" у лігвищі штольні кропоткінської гори. Ще коло човнярів знічев'я спіймав муху, поклав її до коробки сірників і сховав у кишеню. Замовивши котлету із гарніром і чай з ватрушкою чи, як називала бабуся Параня, "мандричкою", він з'їв три чверті котлети і з половину - перлової каші, поклав оту муху на тарілку, привалив її рештками каші і втішився, що до нього за стіл якраз підсіли якісь чоловік із жінкою.

- Що це тут у вас твориться?! - показуючи на муху у своїй тарілці, обурено звернувся він до дівчини, що принесла замовлене сусідам по столу.

- Нічого! - хотіла було дівчина схопити тарілку, угледівши в ній муху.

- Кличте сюди кухарів! - вже голосніше заявив Янчук, прикриваючи від неї тарілку.

- Що ви верзете, дівчино?! Нічого не твориться!? Така бридота! Неподобство! - гаркнув Петрів сусід на всю залу, звівшись разом із дружиною з-за столу. - Ми у вас більше не обідатимемо! Ганьба цій їдальні!

- Що сталося, люди? - десь узявся старший кухар, відсторонюючи дівчину-офіціантку.

- У вашому гарнірі - муха, - ткнув пальцем Петро.

- Ганьба вам тут усім! - сусід і собі показав на муху.

- Спокійно, люди! Літо ж, динь та кавунів поблизу повно, мух - рої, то, може, яка й залетіла, - гукнув він уже вслід парі, що демонстративно пішла геть. - Дам тобі нову порцію, - тихо сказав Янчукові. - Чого було репетувати?

- Дівчині я сказав тихо, а вона зчинила гвалт, дядько ж підхопив...

- Посидь, вона зараз принесе тобі нову порцію з відбивною, бо котлети закінчилися, згода?

- Що вже зроблю? - радів Янчук, що затія йому вдалася.

- Вибач мені, хлопче, вирвалося в мене, - крізь сльози, роблено посміхаючись, сказала дівчина, принісши йому відбивну із подвійним перловим гарніром, залитим розтопленим маслом, картопляною соломкою і малопосоленим огірком. - Влетіло мені за тебе! - кинула при відході, аж Петрові стало її шкода.

- Нічого, буває! - приступив він до обіду, не шкодуючи потраченого часу.

Ситно пообідавши, Янчук усівся на лавочку біль гір кавунів і динь, мішків, ящиків та кошиків з яблуками, сливами й грушами, що їх спритно носили на баржі вантажники різного віку і навіть дівчата, - хто в руках, а хто в спеціальних наплічниках. Петро докладно розвідав про неабиякі зарібки на тій роботі та ще й наївся досхочу битих та репнутих кавунів і динь, пообіцявши якомусь заготовачеві прийти сюди завтра в четвертій годині ранку на цілоденне вантаження барж, вирішивши "прогуляти" лекції в технікумі.

Із причалу пішов не додому, а до Бориса. На своє щастя, застав удома і його, і тету Пашу, тож розповів їм про свої плани на завтра, а господиня нарадила хлопцям ще одну можливість заробити - сходити в Соснівську діброву і розвідати там, чи багато є жолудів на дубах та під ними.

- Жолуді для тебе, друже, теж гешефт, але пізніше, як опаде їх більше, - казав Петрові Борис, коли вони прогулювались Соснівкою. - Тепер надолужуй підробити на фруктах, кавунах і динях. А вчитися можна і в прогули, скажімо, виписавши заздалегідь по п'ятдесят-сто латинських слів чи крилатих фраз, підчитувати їх чи й зубрити, підглядаючи під час роботи. Заздрю тобі, бо латина, як казав мій дяха, вводить у світ Европи до усіх витічних знань