Павло Штепа - Українець і Москвин: дві протилежності

Засоби оборони і нападу, засоби продовжити рід у рослинному і тваринному царстві є такі удосконалені, такі різноманітні, такі допасовані до оточення, що навіть атеїст починає мимоволі вірити, що те чудо над чудесами могла видумати лише якась Сила над всіма силами, якась Наймудріша Премудрість, яку людському розуму несила уявити. Коротко — Бог. І всі великі науковці, дослідники природи вірять у Бога. Як би ні? Напр., радар людина видумала щойно в XX ст, а комахи та птахи мають щось далеко досконаліше за радар уже мільйони років; вони точно знають, коли і куди летіти. Сонячну енергію людина і донині не вміє перетворити на їжу, а це робить звичайний зелений листок рослини скоро, дешево і добре. Інженери не вірять своїм очам, міряючи будову деяких комах, бо вони збудовані за математичними формулами, що їх лише тепер винайшли інженери для найміцнішої, найскоршої, з найменшою витратою матеріялу і праці будови.

Тисячі і тисячі таких неймовірних чудес природи бачив український рільник щоднини протягом 10000 років. Із щоденного живого зв’язку з природою, з близького, активного зв’язку з матір’ю–землею український рільник наочно переконався в божественній мудрості, досконалості, красі, гармонії законів природи. Так, як і науковець XX ст. І тому нема нічого дивного, а цілком природно, що українець з–перед 5000 років тому, як і вчений природознавець XX ст., повірив в існування Найвищої Премудрости — Бога. Те 5000–річне рільництво виховало в нашому народі надзвичайно глибоку віру в Творця всього живого, в Премудрого Сотворителя всесвіту і віру в мудрість та непохитність законів Божих.

Український націоналізм у повну протилежність до всіх інших «ізмів», визнає ПРИМАТ свого власного українського народу, примат його тисячолітньої культури, примат його світогляду. Без жодного застереження бере український націоналізм свої догми, своє «Вірую», свій світогляд безпосередньо від свого власного народу і більше ні від кого. Тому–то український націоналізм є еманацією самого українського народу; є виявом творчого духу українського народу, є речником світогляду української нації.

Тому–то українській націоналізм, як і українсьий нарід, віру в Бога та в Його закони ставить понад усе і перш за все. Тому–то український націоналізм уважає людину сотворінням Божим., яке підлягає ВСІМ законам, що їм встановив Бог для всіх інших Його сотворінь на нашій планеті. Отже, підлягає законові боротьби та селекції.

Український націоналізм не сумнівається ані на йоту, що закон боротьби за існування та природна селекція (добір) є — як і всі закони Божі в природі — наймудріші, найсправедливіші і найкорисніші для людини і людства.

І справді, боротьба за ліпше місце під сонцем ПРИМУШУЄ людину напружувати всі свої фізичні і духові сили; отже, тим самим гартувати їх, удосконалювати їх, розбудовувати їх, видумувати, творити НОВІ способи, нові знаряддя для боротьби за існування. Коротко — робити сталий ПОСТУП. Без боротьби за існування людство було б зледачіло, значить морально загнило б і, як наслідок того, було б вимерло. А в найліпшому разі ми в XX ст. були б жили в печерах і їли сире м’ясо та дике коріння. Боротьба за ліпше місце під сонцем є найсильніший рушій цивілізації. Боротьба за існування є вічний, невгамовний РУХ, с. т. ЖИТТЯ.

Щоб удосконалити все живе, щоб усе життя, отже, і людське, робило сталий поступ до вищого, до більшого і кращого, Бог встановив закон селекції, добору, с. т. встановив принцип НЕрівности, або, точніше по–українськи, нерівновартости.

І справді, в природі, в житті рослин, тварин і людей не існує рівности. Принцип рівности, рівновартости є неприродній, видуманий людським маленьким розумом, суперечить законові, встановленому Наймудрішою Премудрістю — Богом. Український націоналізм вважає ті людські закони, принципи та ідеї, що суперечать Божим законам, за згубні для людей. Бо ж Бог створив найдосконалішу з найдосконаліших гармоній всесвіту і безмежно ліпше за комашинку — людину знає, що їй треба і що для неї вийде на її ж добро.

Люди самі побачили, що принцип рівности людей у реальному житті виявився для них шкідливий, часом навіть згубний для нації (як і все протиприродне).

Навіть у найкультурніших народів цей людський штучний принцип став лише паперовою фікцією, а в менш культурних став засобом для демагогів і руїнників нації. Прикладом є сучасна Франція або республіки Південної Америки, де демагоги роблять криваві державні перевороти щороку, а нарід є на такому культурному й економічному поземі, що можна порівнювати до мізерії СССР. До чого довів цей принцип в ЗСА — ми говорили.

Неприродність, а від того і безсильність керувати життям принципу загальної рівности людей (їх прав) яскраво виявляється тоді, коли життя ставить його на огненну пробу — коли нація стає до боротьби за своє існування. На час війни найдемократичніша держава припиняє чинність демократичних законів, а натомість концентрує владу в руках одного чи двох–трьох лідерів, передаючи їм право рішати те, що за мирного часу рішає лише парламент. Чи не є це найліпшим доказом нижчости принципу, видуманого людьми, супроти встановленого Богом?

Дурні, фарисеї та політичні шахраї ставлять проблему рівности людей в теоретичну, відірвану від реального життя площину. Вони демагогічно кричать: «Або демократія, або диктатура — третього шляху нема». Аналогічно і соціялісти ставлять соціяльно–економічні проблемі: або соціялізм, або капіталізм — третього шляху нема.

Таке ставлення є ніщо інше, лиш свідома демагогія політичних спекулянтів, розрахована на сліпоту юрби. В дійсності ж, у реальному житті є не лише третій, але й четвертий, десятий, тисячний шляхи; є безмежне число шляхів, якими йде людське життя. Бо саме життя є безмежна кількість форм.

Хто були творці матеріялістичного світогляду, отих «або — або»? Це були люди, що народилися, виросли і виховалися в місті, с. т. люди, які відірвалися від природи і тому не знали ані життя природи, ані її законів, що їх встановив Бог. Вони були відірвані від життя, сліпі кабінетні теоретики. Природа, життя всього живого, отже і людське, є безконечно різноманітне, має безліч форм. У цьому є краса і мудрість життя. Вся історія людської культури є безнастанне шукання ліпших форм співіснування людей, форм соціяльних, економічних і політичних. Люди, які не відірвалися від природи, бачили досконалість, доцільність її законів і тому шукали закони співжиття людей у законах природи, с. т. в законах Божих. Ті, які відірвалися, видумували в своїх кабінетах своїм людським, маленьким розумом теорії матеріялістичного світогляду. Промовистою ілюстрацією відірваности матеріялістичного світогляду від живого життя, є факт, що люди, які мали інтимний зв’язок з землею (з природою та її законами), — селяни–рільники не прийняли матеріялістичних теорій (соціялізму), а