Павло Штепа - Українець і Москвин: дві протилежності

Боротьбу за Самостійну Україну вестимуть і виграють українці в Україні. Ця боротьба коштуватиме Україну багато, може, дуже багато ще жертв і мук. Наша еміграція може заощадити Україні тисячі зайвих жертв і мук. Може, лише не примітивними просвітянськими способами у своїм ґетті. Це можуть зробити лише ті люди, які навчилися «плавати на чужих океанах» не гірше за ті протиукраїнські сили. Люди, які ВЖЕ є на тих позиціях, з яких можуть вдарити по тих протиукраїнських силах. Люди, які досконало знають: як, коли, де і чим вдарити. Люди, які вміють бити і люблять бити, с. т. не чекають, поки їх вдарили. Люди, які є певні своїх сил.

А такі люди ніколи не мають почуття своєї меншвартости.

Навпаки — мають почуття своєї більшвартости.

Виховати у наших дітей почуття більшвартости; виховати гордість за своє національне походження, виховати українських більших і менших Де Валер, а не Айзенгаверів (він німецького походження) — це завдання, далеко більше і далеко тяжче, ніж просвітянство в своїм ґетті.

А від того, в якій мірі це завдання здійснять українські батьки, залежить розмір допомоги, що її дадуть Україні їх діти.

Лише люди, які мають глибоке почуття своєї вищости, мають силу говорити гордою, сильною мовою, тоном не жебрацьким, а владним, панським.

А лише до владної, панської мови прислухаються можновладці.

Фелагами помітують.

А наша нація є аристократична, панська, не фелазька.

XXXIII

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ

Людина матеріялістичного світогляду не є людиною.

Ми вже сказали дещо (дуже мало) про нищення москвинами від Переяслава донині всього того, що вони називають мазепинським сепаратизмом, буржуазним націоналізмом, а наші фелаги — зоологічним шовінізмом. За останні 40 років те нищення осягнуло свого вершка, а проте року Божого 1958 ще читаємо в московській пресі заклики та ухвали їхнього уряду нищити — давно вже знищений за їхніми ж перехвалками — український націоналізм. Видко, що на місці одного знищеного націоналіста виростають десять нових, як з–під землі.

Так! То велика правда. З–ПІД ЗЕМЛІ, Української Землі. Виростають із тисячолітнього власного ґрунту; з тисячолітньої власної духової культури. Пригадаймо наше порівняння української культури з дубом. Так! Незнищимим є український націоналізм, бо має надто глибокі тисячолітні корені в глибокому десятитисячолітньому власному ґунті, бо живиться соками власної старезної кількатисячолітньої рільничої культури. Культури, що виросла і донині стоїть на вічних, незнищенних законах Матері–Землі; законах, що їх створила Божественна Премудрість. На цих вічних, незнищимих законах природи, що їх встановив Творець усього життя, а не на ніяких інших, створених людиною — спирається Творчий Дух нашої рільничої нації і вияв того духа — український націоналізм.

У цьому і с вся таємниця незнищимости українського націоналізму. Бо ж законів Творця Всесвіту не може захитати жалюгідне, мікроскопійне сотворіння, що розплодилося на одній з мільйонів планет всесвіту — ота комашинка, що називається людиною. Погляньмо бодай побіжно на деякі з тих законів і на догми українського націоналізму.

Одним з найголовніших є закон збереження роду. В природі серед комах, птахів, тварин і рослин бачимо, що життя одиниці (індивидума), хоч і захищається громадою (колективом), проте дуже часто приноситься в жертву заради життя всього колективу, заради продовження роду, заради нащадків.

Напр., бджоли на зиму стягаються в кубло, в середині якого є матка, оточена молодими бджолами, а старі утворюють зовнішній шар кубла, який, мов кожух, тримає те тепло в середині кубла. Старі до весни не доживають, але врятовують молодь від замерзання. Молодь з весною продовжує рід. Бджола, вжаливши, вмирає, проте всі вилітають на ворога і жалять.

Кожному відомо, що самиця–мати віддає своє життя, боронячи свої діти від ворога.

Кожний з нас, коли бачить двох голодних людей, з яких один є чужинець, а другий свій (брат, односелець, земляк), то дасть кусник хліба перше своєму, а потім, може, й чужинцеві, якщо вистачить хліба своєму. Для кожної матері (людської і тваринної) своя дитина найдорожча за всі інші і за свою, а не за чужу дитину віддасть своє життя. Ми більше турбуємося малою хворобою когось з нашої родини, ніж голодовок) смертю мільйонів китайців. Отже, бачимо, що в природі член громади служить своїй громаді аж до самопожертви, а громада своєю колективною силою боронить і помагає в житті своєму членові.

Цей природній, здоровий егоїзм і рятує рід та націю від вимирання, від знищення ворогами. Українська народна мудрість каже: «Всі за одного, один за всіх», «Свою Україну любіть» — гримів наш національний пророк. «Україна для українців», — гукав націоналіст М. Міхновський. «Для України наша любов», «На тобі мільйонів стан стоїть», — кликав національний поет І. Франко, «Душу й тіло ми положим (за Україну)», — співали УСС, козаки УА, члени СВУ, СУМ, ОУН, УПА. І не лише співали, але й здійснювали це, напоївши шедро своєю кров’ю рідну землю від Карпат по Кавказ.

«Люби ближнього свого» (ближнього), «Блажен той, хто душу свою положить за друзі свої» (друзі), — вчив Син Божий. «Україна понад усе» — догма українського націоналізму. Добро всієї України понад добро окремого українця, понад інтереси якоїсь класи українського народу, понад інтереси якоїсь провінції України чи якогось церковного обряду українців.

Всі москвини, без одного єдиного винятку, від комуністів до монархістів однодушно стоять проти української самостійної держави. Що робили і роблять наші москвофіли ми вже говорили. Наслідки знаємо.

У природі в царстві рослин, тварин і людей точиться вічна боротьба за існування, за ліпше місце під сонцем. Комах поїдають птахи; птахів — малі звірята; малих звірят — більші звірі; більших звірів — людина. В лісі, в полі кожне дерево, кожна рослинка пнеться до сонця, витискаючи конкурентів.

У цій боротьбі за існування протягом мільйонів років, безпереривно донині йде процес натуральної СЕЛЕКЦІЇ (добору). Виживають і дають нащадків лише найліпше пристосовані до тої боротьби індивіди та роди; ті, що мають здібність до ВДОСКОНАЛЕННЯ, до продовження роду. Все, нездібне для цього, гине, не лишаючи нащадків.

Завдяки цьому законові життя, розвиток всього живого на нашій планеті не зупинився на первісних примітивних формах, а досягнув тепер таких досконалих форм, що, студіюючи зоологію, ботаніку і взагалі біологію, відчуваємо просто побожне почуття подиву.

Яка неймовірна досконалість, допасованість, премудрість, гармонія і краса природи! Все — до найменшої дрібнички — на своєму місці в такій формі, що єдино можлива для досконалого сповнення своєї функції. Кожна дрібничка має свою точно означену функцію, завдання. Нічого не забуто. Ніщо не перешкоджає функції інших частин; навпаки, все в