Майкл МакКланг - Пропала злодійка, Майкл МакКланг

-- Чому? В тебе є магічний захист?

-- Ані трішки. Але вбивши мене, ти не вб‘єш революцію. Ані трішки. Просто моє місце займе хтось інший.

-- Мене не цікавить твоя смерть, чи політика.

-- Тоді чого тобі треба?

-- Багато чого. Найголовніше – залишити ваше прекрасне місто і більше ніколи-преніколи не повертатися.

Вона кинула на мене довгий, пильний, немигаючий погляд. Не зводячи з мене свого погляду, вона недбалим жестом вказала пальцем позад себе.

-- Порт он там. Безпечної тобі подорожі.

Я всміхнувся.

-- Якби ж то все було так просто.

-- Це і є просто. Просто ставиш одну ногу попереду іншої поки не намочиш черевики.

-- Перш ніж я зможу піти, мені дещо потрібно. Так трапилося, що це дещо знаходиться в Поясі.

-- Такі як ти вже забрали достатньо від нас в Поясі.

-- Такі як я?

-- Шляхта.

-- Я не належу до шляхти. Я навіть не з Белларії.

Вона зі свистом втягнула повітря крізь зуби і плюнула мені під ноги.

-- Зараз я поясню тобі все так, що в тебе не залишиться жодних сумнівів про що я подейкую. В світі є ті, хто виробляє і ті, хто споживає. “Шляхта” – загальний термін, який позначає тих, хто нічого не виготовляє і споживає продукцію корисних членів суспільства. Інший термін – це паразит, або злодій.

-- Мене не дуже ціка…

-- В кінці кінців, магу, існує тільки дві сторони: виробництво і споживання, створення і знищення, поширення і крах. Народження і ріст, або занепад і смерть. Скажи мені, ти зі своїм Мистецтвом – скільки знищень ти спричинив, порівняно з тим, що створив, якщо взагалі щось створив.

-- Я не маю наміру проводити з тобою філософські дебати, Гаммонд. В мене немає часу.

-- Так насправді ти хочеш сказати, що в тебе немає шансів виграти.

-- Гаразд. Якщо коротко, твоя позиція фундаментально помилкова і небезпечно спрощена. По-перше, кожен виробник є також споживачем, чи може сьогодні вранці ти поснідала повітрям і сонячним світлом? По-друге, без сил смерті й занепаду, через потреби населення, що буде необмежено розростатися і обмежену кількість ресурсів, будь-яка система зрештою перетвориться в пекло. По-третє, будь-яка філософія, основним принципом якої є протиставлення “ми проти них”, приречена перетворитися на тоталітарний жах. Якщо ваш Народний Комітет дійсно в це вірить, то ви тільки перетасовуєте багатих і бідних. На жаль, мені здається цілком слушним, що ви усунули слово “справедливі” зі своєї назви.

Вона кивнула.

-- Гарно сказано. І так коротко, що коротше не буває. А зараз ляж на землю, он там, і поклади руки за голову.

-- З чого б це?

-- Бо якщо ти цього не зробиш, то лучники, які тебе оточили, поки ми проводили наші невеличкі дебати, перетворять тебе в друшляк, в тебе немає жодного шансу винести їх всіх перш ніж один або кілька з них не винесе тебе.

Я задіяв свій магічний зір; навіть тоді я ледь розгледів покривало ілюзії, що вилася всередині, назовні й навколо сусідніх будинків. Визначити точне місце перебування лучників мені не вдавалося, тільки час від часу розмитий рух у вікні або на даху. Я перевів погляд на Гаммонд і барикаду, і побачив, що Гаммонд – маг, до того ж надзвичайно вправний, а барикада далеко не така жалюгідна, на яку виглядала.

-- Чудова робота, магу, -- сказав я, і вона кивнула.

-- Шкода, що не було дуелі, -- продовжив я. – Якось це не по-спортивному.

Загалом маги поважали древню традицію дуелей з Мистецтва, проте не під час битви. Я просто патякав язиком, намагаючись потягнути час так, як це зробила вона.

-- Ми вже провели дуель. Ти програв. На живіт, магу. Я повторювати не буду.

Я ліг на живіт.

8

-- Я повинна просто вбити тебе і мати спокій, -- сказала Гаммонд, в той час, як два її співвітчизника зв‘язували мені руки і ноги. – Але так склалося, що в мене є проблема, з якою ти можеш мені допомогти.

-- Я б з радістю допоміг, справді. Але замість цього я скажу тобі йти під три чорти. – Поки вони мене піднімали, я почав черпати енергію зі свого джерела.

-- Облиш своє джерело, магу, бо ми відлупцюємо тебе до втрати свідомості.

Неохоче, я дав собі спокій.

-- До Скибки, -- сказала вона двом вартовим. Один закинув мене на плече, головою вниз і так, що я дивився на заляпане полотно, яке прикривало його дупу. Прекрасно. Інший йшов на крок чи два позаду, з дрючком в руці. Якусь мить я сподівався, що Гаммонд піде собі кудись і дасть мені змогу викликати магію, але, на жаль, вона навіть близько не була такою дурною. Вона йшла з нами, поряд з чуваком з дрючком.

-- Чисто з цікавості, навіщо ти прикінчив Штайнера? – запитала вона.

Я вирішив говорити правду і не провокувати її.

-- Він осквернив моє святилище.

-- Ти стверджуєш, що Цитадель твоє святилище? Ти ж щойно розповідав мені, що твоє найзаповітніше бажання накивати п‘ятами з Белларіуса.

-- Годі тобі, -- сказав я до сідниць чувака, що ніс мене. – Ти чудово знаєш, що святилище настільки постійне чи тимчасове, наскільки це заманеться магові.

-- І ти вирішив “тимчасово” застовпити Цитадель. Ага-ага.

-- Я волію бути злидарем в Люсернісі, ніж правителем Белларії. Хочеш вір, хочеш не вір.

-- Не вірю.

-- Це