Кулик Степан - Відродження-2, Кулик Степан

Розділ 7

— Не подобається він мені, — заявила Сашка, як тільки ми опинилися на вулиці. — Очі в нього не щирі. І на цицьки Оленки він витріщався так, що тільки слину не пускав.

— А, пусте… — безтурботно відмахнулася білявка, — не обвиснуть. Але, що з гнильцем чоловік, факт. У Сидора такий самий погляд бував, коли він обмірковував, як когось кинути чи пограбувати.

— Не нагнітайте, дівчата, — спробував я урезонити подруг, що несподівано заспівали дуетом. — Нам із ним дітей не хрестити. Завтра заберемо документи і ніколи більше не побачимось. А що Оленка наша йому сподобалася, та ви довкола гляньте. Майже всі зустрічні на неї озираються. Бо таки ж гарна, зараза.

— Дякую, — усміхнулася Лисиця і штурхнула Сашку ліктем. — Чула? Я гарна.

— Іди в пень, шалаво… — беззлобно пробурчала та.

Що ж, схоже, контакт налагоджується поволі.

Будинок Фаїни знайшли легко та швидко. І двері на умовний стукіт відчинилися відразу. Зате у отворі виникла така монументальна постать, що я навіть очам не повірив. У цій жінці було стільки плоті, що вистачило б на трьох Оленок чи чотирьох Сашок. Трясця, не схоже, що вона щось чула про дефіцит продуктів.

Жінка тримала в руці запалену гасову лампу і підсліпувато мружилася від її світла.

— Чого треба?

— Привіт від Керима ...

— Ааа... — позіхнула тітка, демонструючи бездонну пащу. — Два золоті.

— З глузду з'їхала, стара перечниця? — обурилася Олена. — Два золоті кредити за одну ніч? А дупа не склеїться?

— За ніч? — перепитала Фаїна. — Так би одразу й говорили. Я думала, ви на місяць, а вам потрахатись… — потім провела зацікавленим поглядом на мене. — Вирішили білобрису кобилку на двох розписати? Дивно. Ти не схожий на того, кому потрібна допомога в ліжку.

— Не ваша справа, — зненацька визвірилися Сашка. — Кімнату здаєте чи далі йти?

— А, то ти теж дівка? — зрозуміло посміхнулася тітка. — Тоді респект, хлопче. Поважаю. По срібній монетці з кожного.

— Домовилися… — вкладаю господарці мебльованих кімнат у долоню необхідну суму.

— Третій поверх. Праворуч сходами. Кімната номер одинадцять. Саме те, що вам потрібно… Сплачено до полудня. О першій годині дня прийдуть міняти постіль. Захочете продовжити, ще стільки ж дасте покоївці. Милої ночі, пустуни. Тримайте лампу... І спробуйте кохатися без зайвого галасу. Я не люблю, коли мене посеред ночі вереском будять.

Увійшовши до кімнати, я зрозумів, що Фаїна мала на увазі. Майже третину досить просторої кімнати займало величезне ліжко, на якому цілком можна було спати не лише вздовж, а й упоперек. Крім нього в кімнаті був невеликий обідній стіл, присунутий до вікна, кілька стільців і тридверна шафа. Без антресолей. У кімнату виходило велике вікно, затягнуте щільною шторою з китицями, та двоє дверей. Одні вхідні, другі в комірчину санвузла. До речі, дуже важлива за нічним часом зручність. Поруч в унітазом стояло відро з водою, а над зливом висів величезний пластиковий глечик. Тож хто не боявся холодної води, міг прийняти душ.

— За такі гроші можна й ванну гарячої води набрати… — хмикнула Олена, засунувши носа у ванну кімнату. І тут же додала: — Я хочу помитися. Хто зі мною? Щоб воду даремно не витратити?

— Я хочу! — зухвало глянула на неї Сашка.

— Ну, можна й так, — знизала плечима білявка. — Тоді, Леоне, з тебе вечеря. Знайдеться чим побалувати двох зголоднілих дівчат?

— Розберемося…

Перед тим, як піти з підземелля, я не забув поповнити запаси провізії, тож зараз у інвентарі знайшлося дволітровий пакет абрикосового соку, упаковка пшеничних хлібців та велика банка гречаної каші з яловичою тушонкою. Палицю сирокопченої ковбаси та шматок пармезану я вирішив залишити на ранок.

— Їсти подано. Сідайте жерти будь ласка, — промовив у порожнечу, перш ніж взятися за ложку.

Чекати на подружок я не збирався. Дивитися, як їдять інші, треба мати залізні нерви. Так і підмиває вихопити їжу та втекти. Занадто довге життя надголодь — клеймо якщо не назавжди, то дуже надовго. За кілька днів до великої кількості їжі звикнути неможливо. Тому краще спочатку насититися. Та й ліжко, якщо чесно, манить. Забувати вже почав, коли востаннє спав у ліжку. Навіть якщо це всього лише пластиковий тапчан.

Дівчата все не виходили, тільки задоволене повискування долітало з ванної, тож я, після того як наситився, зняв з себе верхній одяг і з задоволенням розтягнувся на безмежному ложі.

Думки мимоволі звернули у фривольне русло. Це ж які оргії на ньому відбувалися, якщо тут можна чоловік вісім укласти? А якщо у два яруси? Картини малювались одна спокусливіша за іншу, і я з цікавістю розглядав їх, балансуючи між дійсністю і сном.

Прокинувся від життєрадісного сміху, а потім з санвузла долинув здвоєний дівочий вереск і звук води, що ллється.

Назовні дівчата вийшли розрум'янені, посвіжілі і закутані в рушники. Приємне естетичне доповнення до пізньої вечері.

— Навіть так? Вражає... — Зацікавлено сказала Олена, ковзнувши по мені веселим поглядом. Але від подальших коментарів її увагу відвернув накритий стіл. — Їжа!

Дівчата миттю вмостилися за стіл, а за мить уже уплітали за обидві щоки, час від часу передаючи одна одній упаковку з соком. Дивитися на них було справжнє задоволення. Обидві молоді, гарні і… мої. Ні, все ж таки є сенс у багатоженстві. Чоловік полігамний за природою і йому мало однієї подруги. Не через фізичну ненаситність, а на генному рівні… суто естетично. Для різноманітності. Щоб око не замилювалося. Звідси й нескінченні метання, зради… А все через те, що дурне обмеження свого часу було зведено до закону. Причому, якщо енциклопедія не бреше, вигадане тими, кому взагалі забороняли стосунки з жінками та одруження. Мабуть, саме через це вони так підступно помстилися решті.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍