Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

5.3

Напарники довго мовчали, вивчаючи поглядом малюнки у книзі. Текст був на іншій незрозумілій мові. Кора почала гортати сторінки.

- Якщо історія така коротка, чому тут так багато всілякої інформації?

- В основному тут закони, яких мають дотримуватись представники Темного світу, а ми – регулювати і чинити правосуддя.

- Хто відноситься до представників Темного світу? – запитав Ірвін.

- Вампіри, перевертні і маги. Ходять легенди, що раніше рас з інших світів було набагато більше, але вижили саме ці, - підхопила русява. Кора різким рухом перегорнула усі сторінки, щоб дістатись до останньої.

- Феї? – скептично спитала вона. Тут була лише одна сторінка з назвою розділу, а потім нічого. Ніби хтось вирвав вміст. Мірайя різко забрала книгу з її рук.

- Фей не існує і не існувало, це стародавній міф, щоб лякати дітлахів, - стиснула вона плечима і пішла ставити книгу на місце.

- Гаразд, припустимо, що усе це правда. Тоді, яке відношення до усього цього має мій батько?

- Безпосереднє. Він один з найкращих тіньових детективів в історії! – гордливо промовила Сюз, ніби він був її батьком, а не Кори. – Ми були у нього на вихованні змалечку. Він наш куратор.

- Чому тоді я про вас ніколи не чула? – з підозрою запитала Кора.

- Бо ти перехожа. Якби він, - кивнув Чейз на Майєса, - спробував відкрити ґрати палацу нічого б не сталось. Він чистий перехожий. Ти ж не унаслідувала дар батька, лише кров тіньового детектива. Тому ви не бачите Темного світу без допомоги, - байдуже пояснив Чейз. – А ще у нас була домовленість із Джастіном – його смертне життя нас не стосується.

- Я все одно не вірю! Таку історію можна скласти, знаючи достатньо інформації про людину. Де справжні докази, а не лише ваші слова? – Кора розуміла, що Джастін Вега відомий детектив і знайти достатньо інформації про нього, а потім навішати локшини на вуха не важко. Тим паче зараз батько не зможе спростувати їхні слова або ще гірше – підтвердити.

Себастьян важко зітхнув і підійнявся. Пройшов до комоду за кріслом і взяв звідти рамку. Тикнув в руки дівчині. З чорно-білого знімку на неї дивився Джастін Вега в компанії молодих юнаків та дівчат. Батькові тут років двадцять. Усміхнений, погляд спрямований вбік.

- Це ж детектив Ріос! – мало не скрикнув Ірвін.

Кора вдивилась в обличчя одного з юнаків. Так, це справді був він. Напарник батька – детектив Ріос, що загинув п’ять років тому при виконанні завдання.

- Так. Гарний був тіньовий детектив. Його загриз перевертень, який не хотів підкорятись законам Книги світів і на той момент вже скоїв кілька злочинів, - розказав свою версію Себастьян. Дівчина пам’ятала день його похорон на якому була присутня.

Було багато людей. Знайомі із відділку підходили і виказували співчуття батьку, але був іще хтось. Кілька людей, яких вона не могла згадати. Їхні обличчя розпливались, фігури були туманними, але Кора точно знала – батько тиснув їм руки та спілкувався із ними, як зі старими приятелями. Чи були раніше ці деталі в її спогадах? Ні. В Кори почала крутитись голова. У вухах задзвеніло. Вона заплющила очі і скривилась. Руки затряслись і довелось поставити фото на стіл.

- Тепер у вас є вибір…

- Себастьяне! – перервала його напарниця.

- …або ви забуваєте все, що почули і побачили сьогодні або ми зробимо так, щоб Темний світ був видимим для вас завжди. Але попереджаю, не всі його представники приємні особистості, - хитро всміхнувся хлопець.

- Цього не буде. Невідомо що ви нам дасте. Ходімо звідси, Коро, - встав Ірвін і протягнув їй руку. Себастьян підкотив очі і цокнув.

- Ти був у лікарні. Чому? Ти знаєш чому батько не прокидається? – подивилась вона з-під лоба.

- Його отруїли. Дали якесь дуже дієве зілля сну перетерте на порохи. Якщо уважно подивитись, можливо навіть ти помітиш рожеві блискітки поміж його вій. Тепер хочеш «бачити» Темний світ?

- Ні, - прошепотіла Кора.

- Злякалась, дівчинко? – зухвало вишкірився Чейз. Його зелені очі блиснули в тьмяному світлі. Шатенка різко підійнялась.

- Мені потрібен час усе обдумати, - напарники попрямували до дверей вітальні.

- Я проведу їх, - викликалась Мірайя.

- Пропозиція дійсна доки ти не покинула будівлі палацу, крихітко, - знову цей зухвалий тон. Кора зупинилась в дверях. Глянула прямо в зелені очі, де плясали вогники.

- Наскільки я чула ти тут не головний. Чи маєш ти право на такі пропозиції, Чейз? - всміхнулась йому та пішла.

 

Кора швидко крокувала широким проспектом. Сонце вже хилилось до обрію. Здійнявся сильний вітер, що відкидував її шоколадне волосся назад та приємно обдував шкіру. В дівчині вирував коктейль із емоцій: обурення, подив, недовіра, злість.

«Не ображайся на Себастьяна. Він не завжди такий придурок. Просто обережний з іншими», - сказала наостанок Мірайя, а Кора і не ображалась. Принаймні не на нього. І не зараз. Ні. Її образа була спрямована на того, хто брехав роками, якщо, звісно, усе, що розказали тіньові детективи було правдою. Бо повірити в існування якогось там другого світу, магії та вампірів з перевертнями було, м’яко кажучи, не просто.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍