Аріна Громова - Таємний спадкоємець для Мільярдера, Аріна Громова

–– Чого застрягла? –– пролунав рик Дем'яна.

–– А що не так? –– кинула у відповідь.

–– Час давно вийшов.

–– Невже?

–– Ти готова? –– буквально заревів Байсаров. –– Чим ти там узагалі займаєшся? Якого біса так довго?

–– Чекала, поки ти прийдеш і почнеш кричати на мене, –– фиркнула я.

Поправила сукню, обернулася і подивилася на себе в дзеркало. Власне відображення здавалося дуже незвичним. Чужим.

Я не впізнавала цю незнайомку. А може просто рідко дивилася на себе в дзеркало? Якось не до цього було. Я або працювала, або займалася малюком. Тут ніколи вбиратися і милуватися собою.

Двері скрипнули. Почулися важкі кроки.

Дивно, що Байсаров узагалі не вломився всередину в першу ж секунду. Він же абсолютно некерований. Дикун.

Я рефлекторно повела плечима, відчувши близькість чоловіка, в якого колись шалено закохалася.

Він мовчав. Дивно. Навіть кричати перестав. З чого б це раптом? Я шкірою відчувала його важкий та пильний погляд. Спершу потилицю обдало окропом, потім між лопатками заіскрило і подряпало. А після по спині немов електричний струм пройшов.

Байсаров не оцінив мій вибір вбрання? Йому не сподобалося?

Я підняла погляд вище і натрапила на відображення палаючих очей у дзеркалі. У роті миттю пересохло. Горло перехопив гарячий обруч.

Байсаров оцінив. І йому сподобалося. Це стало очевидно в першу ж секунду. У погляді чоловіка палахкотіло щось первісне, абсолютно тваринне. Він зробив крок уперед, скорочуючи відстань до мінімуму, але так до мене і не доторкнувся.

–– Катю, –– шумно видихнув Дем'ян та криво усміхнувся. –– Дівчинко, а ти вмієш врізати під дих.

Він накрив мої плечі величезними долонями і жадібно вдихнув повітря над моєю маківкою. Стоп. Він що, понюхав моє волосся?

Я сіпнулася, намагаючись вивернутися з міцної хватки.

–– Куди зібралася?

–– Ти ж поспішав, –– пробурмотіла, відчуваючи дедалі більшу незручність і напругу від близькості Байсарова.

Він нічого не відповів, тільки розвернув мене до себе, притягнув, змушуючи закинути голову назад. Обличчям до обличчя. Байсаров хотів бачити мої очі.

Я хотіла запротестувати. Хотіла... але слова раптом застрягли в горлі.

–– До біса все, –– хрипло кинув Байсаров. –– Нікуди не поїдемо. Упевнений, ми тут знайдемо заняття цікавіше.