Юлія Міхаліна - Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна

— Знову ти зі своїми прогулянками, — пирхнув і, заклавши руки в кишені, відійшов до вікна, але продовжив крадькома стежити за діями дівчини, що повільно, немов провокуючи, натягала на себе штани.

— Я не збираюся з тобою сперечатися, — впоравшись з одягом, спритно застібнула ґудзики на білосніжній блузі: — Тобі не зрозуміти.

— Звичайно, куди мені, — не без іронії передражнив. — Марго, я на твоєму місці хвилювався з іншого приводу.

На зауваження відповіді не було. Одинцова, з виглядом цілковитої байдужості, натягнула жилетку та розчесала підсохле волосся. Тоді Кирило заявив:

— Після вчорашньої зустрічі я зробив для себе висновки. Цей… — стримуючись, щоби не вдатися до лайки, Рощин піймав німе питання та зневажливо виплюнув: — Чернишевський явно наривається, або в нього за спиною стоїть велика шишка. Інакше не пер, як танк. На спонтанну та імпульсивну людину він не схожий.

— До чого ти ведеш? — згадка Олега зробило своє. Маргарита більше не могла спокійно реагувати на слова Кирила.

— Я вчора зв’язався з потрібними людьми, мені пообіцяли надати на нього повне досьє найближчими днями. — Присівши на край ліжка, задумливо припустив: — Залежно від цього будемо думати, які заходи вживати. Якщо він діє самостійно, я і сам справлюся.

— А якщо ні? — Марго, здавалося, дихати перестала.

Вона уявляла можливі методи розв’язання проблем Рощиним. Ніколи не знала напевно, але здогадувалася, що вони далекі від законних. Чомусь усвідомлення, що відтепер під ударом опиниться Олег, не додавало спокою.

— Навіть на нього знайдеться управа, — піднявшись, Кирило підійшов до Маргарити та, обхопивши долонями обличчя, коротко чмокнув у лоба. Після відсторонився та попрямував до виходу, кинувши на ходу: — Поки інформації немає, будемо чекати.

— Кириле? — насупившись, невпевнено покликала дівчина. — Може, мені варто зустрітися з ним ще раз?

Питання злетіло з вуст перш ніж Одинцова встигла зважити «за» і «проти». Вона ризикувала, та зустріч могла не лише допомогти Кирилу, в й самому Олегу. Уберегти Чернишевського від небажаних наслідків наміченої війни з Рощиним та розставити все по місцях для неї самої. Що хвилювало найбільше цієї миті — складно відповісти.

— Ні! — обернувшись у дверях, категорично обірвав чоловік. — Тобі краще не висовуватися. Для початку подивимося, які діятиме Чернишевський.

— Добре, — вміло приховуючи розчарування, що ризикувало вирватися назовні. — Ти кудись зібрався?

— В місто. Швидше за все буду пізно, можеш не чекати.

Не прощаючись Рощин вийшов зі спальні. Кілька хвилин Марго безглуздо дивилася вслід. Після, стомлено опустившись на софу, прикрила обличчя долонями. Передчуття неминучої бурі в ці миті було особливо сильним.

Крижана холоднокровність, уловима в словах та діях Кирила, наводила на роздуми. Рощин перепросив. Нехай у своїй манері, але покаяння з квітами та на колінах від нього очікувати не варто. Він наче відмовився від наміру впливати на Олега з її допомогою. Більш того, відкинув ймовірність повторної зустрічі. Усе вкупі мало тішити, але чомусь не радувало.

Кирило не розпитував, де й за яких обставин вона познайомилася із Чернишевським. Це можна списати на обізнаність чоловіка про її минуле. Хоча, зазвичай, коли порушувалися інтереси бізнесу, будь-які заборонені теми переставали бути такими. Але й тут стримався. Рощин, взагалі, здавався занадто спокійним, що дивно в порівнянні з вчорашньою поведінкою.

Ще ця поїздка в місто… Ні, вона не в новинку: приїжджаючи в Золоту Рощу, чоловік регулярно навідувався в обласний центр розв’язувати ділові питання. Зазвичай Маргариту не цікавило, в чому вони полягали, але сьогодні намагалася знайти зачіпку або зв’язок щодо майбутніх розбірок з Олегом.

У якийсь момент спалахнула ідея, раз Кирила не буде вдома, поїхати до Чернишевського і прямо запитати, що означає його поява, проте швидко відмовилася від дурної витівки. Ні до чого це. Рощин не дурень і при нагоді дізнається. Зрештою, охорону не варто скидати з рахунків. З їхньої подачі поїздка запросто отримає новий неприємний відтінок і принесе зайві проблеми.

А Олег… Що Маргарита знає про цього чоловіка? Зовсім нічого. Як виявилося, ніколи не знала. Це раніше він був кращим другом, який без остраху витягав із халеп та переймався її долею. А зараз? Щось змінилось. Де гарантія, що дівчина, як і раніше, не байдужа Чернишевському?

Внутрішній голос ледь не кричав, що сумніватися не варто. Чернишевський, можливо, і став іншим, але ставлення до Марго залишилося колишнім. Чого варті його погляди. Коротких хвилин спілкування наодинці вистачило, щоби зрозуміти — почуття не зникли, інакше не прозвучало напуття на обережність.

Труснувши головою, Маргарита кинулася із кімнати. Необхідно заспокоїтися. Повернути тверезість голові та розкласти все по поличках. Допоможе одне — дикий галоп із Пристрастю.

Забравши зі стайні кобилу, за традицією приготовлену для ранкової прогулянки, уже через пів години Одинцова мчала широкою стежкою до улюбленого місця біля річки. Вітер безжально шмагав обличчя, граючи зі скуйовдженим волоссям.

Ось вона, справжня свобода!

Марго прикрила повіки, насолоджуючись блаженством моменту. Не відразу зрозуміла, що, окрім шарудіння Пристрасті, десь поруч почувся аналогічний хрускіт дрібних гілочок і шелест опалого листя, а слідом долинув віддалений стукіт копит чужого коня. Здригнувшись і повертаючись у реальність, дівчина несміливо обернулась.