Аманді Хоуп - Таємниця Чорного Дракона, Аманді Хоуп

Глава 7

Тут у нас все сходиться. Прийдеться якийсь час пожити під її ім'ям.

Цікаво, що одягнута дочка лікаря була в гарний одяг, не дарма я її принцесою обізвала. Може, у них лікарі рідкість, тому й багаті? У цьому загоні жодного навіть бідного медбрата немає, а з ними воює сам принц. Це наводить на думку, що лікар – рідкісна професія у цьому світі.

Значить, вони мають мене цінувати. А цей Дракон позбавитися все норовить. Ні, щось є неправильним у моїх міркуваннях.

А може, це для мене її одяг здався багатим? Що я можу знати? Я бачила лише її, та воїнів. У принца золота вишивка на одязі, але на ньому похідний одяг.

Занадто мало інформації, щоб робити висновки.

Одне ясно: дочку лікаря вбили на дорозі, а я опинилася в тому місці і в той час. От і влипла по самі вуха.

Мої припущення невдовзі підтвердилися. Воїн, що повернувся з розвідки, доповів, що вбиті на дорозі люди дійсно належали свиті дочки лікаря. Вона прямувала до палацу до батька, коли на них напали розбійники. Тіла дівчини так і не знайшли.

Після цих слів воїна всі дружно повернулися в мій бік, а я вдала, що нічого з їхньої розмови не чула або не зрозуміла, займаючись своєю справою.

Моя особа підтвердилася - це добре. Тепер цей бридкий Дракон перестане до мене чіплятися. Але ще одне мене турбує, можливо, дочку лікаря вбили не просто так. Чи не звичайний розбійний напад, а щось більше? І чи  в такому разі не загрожуватиме небезпека і мені?

Хоча, і так весь час загрожує небезпека, відколи потрапила в цей проклятий світ.

І чим швидше я його покину – тим краще. Залишилося тільки вибрати потрібний момент. А це стало важко, відколи мене розсекретили. Тепер більше не відпускали збирати дрова і до струмка по воду.Мені належало тільки безвилазно сидіти в наметі та лікувати. Навіть такі, що стали звичайними, справи, як готування та прання, стали недоступними. Відлучитися з табору я могла лише за потребами організму чи за травами. І те останнє ледве вдалося відстояти.

Закінчивши роботу в імпровізованій лікарні, попросила Стіра супроводжувати мене до струмка.

Після двох таких важких днів почувала себе дуже брудною. Немите сплутане волосся, тіло липке від поту, про запах взагалі мовчу, сама собі гидка. Мені б гарячу ванну, але задовольняючись малим, хоча б просто вимитися та пропрати одяг. Літній воїн з розумінням поставився до мого прохання. Одну мене все одно не відпустили б, а йому я найбільше тут довіряла.

І він мене не підвів. Коли підійшли до струмка, відійшов віддалік і сів до мене спиною.

Ще більше перейнялася до нього симпатією. Є у цьому світі й нормальні люди.

Насамперед випрала спідню білизну та одяг, залишившись в одній курточці. Розвісила на березі, щоб хоч трохи просохло. Частками почала митися сама. Цілком забиратися у воду було неможливо, до того вона холодна. Сяк-так вимила волосся – це виявилося найважчим. Мила чим прийдеться, чогось хоч трохи схожого на мило чи шампунь, у них не було, тому довелося використати підручні засоби. Шкіру голови, за порадою Стіра, натерла піском, щоб позбутися жирності. Змивши, зрозуміла, що ефект вийшов досить непоганим. Голова стала набагато чистішою.

Вимившись, натягла на себе спідню білизну та водолазку. Випрала абияк курточку, розвісила сушитися і присіла грітися, благо сонечко було гарне. Повіки самі заплющувалися, мене розморило, як того кота.

Все стало здаватися не таким страшним. І у цьому світі жити можна. Скільки жінці потрібно для щастя? Це чоловіки гадають, що багато. Насправді – прийняти ванну буває таким щастям.

Розмріялася, посміхаючись весняному сонцю, як зненацька відчула чиюсь присутність, зовсім близько. Охопила така тривога, що сон, як рукою зняло. Підскочила злякано озираючись. Стира не було на місці. Де він?

Тієї ж миті зрозуміла, звідки взялася тривога. Чорний дракон стояв зовсім поряд і нахабно мене розглядав. І те, що я бачила у його очах, мені зовсім не подобалося.

Схопила перше, що потрапило до рук, це була курточка, і прикрилася, наскільки це було можливо. Принц простежив за моїми діями з неприхованою цікавістю.

- Звідки в тебе цей дивний одяг? - запитав різко, я розгубилася на секунду, не чекаючи зараз саме такого питання.

Відповідь я давно заготовила, було навіть незрозуміло, чому мені досі це питання ще не поставили. Але цієї хвилини під його пильним поглядом, моя відмовка більше не здавалася правильною. Вдаючи, що зніяковіла, опустила очі додолу і промичала.

- Зняла з убитого.

Більш слушного виправдання ніяк не придумала. Якщо сказати, що знайшла на дорозі – звучить ще безглуздіше.

Повисла мовчанка.Не наважувалася на нього подивитися, боячись прочитати у цих холодних очах для себе вирок. Мене вже почало бити нервове тремтіння, коли він знову заговорив:

- Ти не схожа на звичайних дівчат…

Мимоволі підняла погляд і завмерла насторожено, приготувавшись пручатися, погано він дивився на мене, що б не задумав, легко не здамся.

- І це мене дуже турбує, - додав, дивлячись підозріло.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно