Тома Глубокова - Будь моїм, Тома Глубокова

У будь-якому випадку, спочатку загадкова зустріч з невідомою людиною. Я все ж вирішила з ним зустрітися, хоч і знаю, якщо він захоче, щоб я працювала на нього, то відразу отримає відмову.

У ресторані було порожньо, але це й не дивно, вранці завжди мало відвідувачів. Зараз мені це допомагає знайти потрібного чоловіка в тілі і підійти до його столика, помічаючи, що він мене впізнав.

- Лілія, Доброго ранку! Поснідаєте? Кава, чай? - він виглядав дорого, але, здається, надмірно захоплювався солодкою або шкідливою їжею. Я помотала головою і ковтнула.

- Що ви хотіли?

- Відразу до справи? Хороший підхід, але вранці складно зосередитися, - він хмуриться і п'є з чашки каву. - Але так вже й бути, - незнайомець відкинувся на спинку дивана і оглянув мене. - Що ж, Ви, значить, працюєте у Добровольського, прибиральницею?

- Так, - я зовсім не розумію, що він від мене хоче. - Як вас звати? Ви не представилися.

- Ох, так, і правда. Мене звуть Рогов Петро Сергійович, ось, прошу, - він простягає свою візитівку і я опускаю на неї погляд. - Мені необхідно, щоб ви зробили для мене деяку справу. Я готовий добре заплатити.

Треба частіше в дзеркало дивитись, чи що... Раптом там виріс таблоїд, який біжучим рядком показує всім, що у мене проблеми і потрібні гроші.

- Чому ви вважаєте, що я погоджуся? - цілком нормальне питання. Чоловік здається впевненим у своїй пропозиції і, взагалі, словах.

- Ви молода дівчина, студентка. Якщо працюєте так важко, то явно зайвими гроші не будуть, - Петро впевнено посміхнувся. - Вам же все одно, які ми справи ведемо з вашим шефом, так що...

- Що ви хочете? - серйозно запитала.

- У його квартирі знаходяться всі документи на подаровані клуби Ігнатовим Олександром і Єсенією. Якщо ви знайдете документи на “Скло” і “Героїн”, я готовий заплатити вам ось такі чайові, - чоловік пише суму на серветці і простягає мені.

- Не боїтеся, що я просто розповім це Кирилу Маратовичу? - уточнюю, все ж таки не розуміючи його намірів.

- Навіщо? Якщо я отримаю ці документи, Добровольський нічого не зможе зробити Вам.

- Я не знаю, мені потрібно подумати, - неголосно вимовила я.

- Подумайте, - киває він. - Я даю вам тиждень. Погодьтеся, негоже маленьким хлопчикам, які вчора бігали на побігеньках, сьогодні бути одним з найважливіших людей міста і відсувати нас, простих бізнесменів, на рівень нижче.

Складаю серветку і візитівку в рюкзак і підіймаюсь на ноги.

- Я зв'яжуся з вами, Петро Сергійовичу.

Потрібно було б додати "ніколи", адже я прекрасно знаю, що я навіть думати не буду про те, щоб зрадити Кирила Маратовича.

Справа навіть не в почуттях. Просто я більше довіряю йому, ніж цьому Петру. Вірю, що Добровольський не просто так зараз на своєму місці і раз може впевнено стояти на ногах і дратувати ось таких «бізнесменів», то все він робить правильно. Він ніколи не буде моїм, але я точно не збираюся його зраджувати.

Їду після зустрічі вирішувати справи. У банках кожен в шоці, що я одним внеском закриваю борги, один банк навіть запропонував мені відкрити картку, але я відмовилася. Була інша і колекціонувати я їх не збиралася.

Потім я дозволяю собі купити нового одягу -  штани, джинси, светри, черевики і навіть курточку нову. Соромно вже ходити в старому.

Вдома командує парадом бабуся, яка несподівано приїхала. Вона годує мене гарячим борщем, постійно даючи по макітрі дорослому синові і невістці. Всі навіть не помітили мої покупки, а якщо я вчасно викину пакети  - і зовсім не згадають.

Увечері приходить смс, від якого тремтять пальці, в душі відчувається тепло, а серце забилося частіше. Я і так пам'ятала, що завтра потрібно буде перший раз зіграти дівчину Кирила, але він вирішив нагадати.

“Добрий вечір) сподіваюся, ви виспитеся перед важливим святом. Не готуйтеся надто, у мене все зроблять майстри. І не бійтеся”

Хотілося написати, що поруч з ним мені нічого не страшно і щоб він почув моє шалене серцебиття. Але скромно відповідаю, звичайно, в своєму стилі:

"Постараюся) до третьої приїду»

Він не відповідає, А я ставлю його фото, те, що з панорамним вікном, на заставку.

Мене остаточно стало плавити. І це я не можу зупинити. І я не хочу слухати поради Єгора, хоч і розумію - він правий на всі сто відсотків.

Завтра чекає складний день. Сподіваюся, все пройде добре і я не зганьблюся, не підведу Кирила. Адже мені важливо не підвести його.

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно