Джеймс С. А. Корі - Війна Калібана

Оскільки вона була тут, то у чотирьохмісячному віці у Мей розвинулась масивна спино-мозкова інфекція. На будь-якій іншій зовнішній планеті вона мала б померти через це. Але усі прибували на Ґанімед для виношування, тож тут проходили всі дослідження дитячого здоров’я. Коли доктор Стрікленд побачив її, то знав що шукати і підтримав каскад.

Пракс йшов коридорами додому. Щелепа підпухла. Він не пам’ятав щоб отримав в зуби, але щелепа напухла і боліла. Ребра віддавали гострим болем, якщо вдихнути глибоко, тож він вдихав поверхнево. Він зупинився в парку, відірвати пару листочків на вечерю. Він зупинився біля Epipremnum aureum. З широким, шпагоподібним листям щось було не так. Все ще зелене, але товстіше і з золотим відтінком. Хтось долив у гідропонну систему дистильованої води замість збагаченого мінералами розчину, потрібного для довготривалої стабільності, якої потребувала система. За тиждень стабільності не стане. Від сили за два. Потім рослини-рециклери повітря почнуть гинути, і коли це станеться, каскадні зміни буде завеликі для відновлення. Якщо вони не можуть поливати рослини правильною водою, то куди там підтримувати й механічні рециклери. Хтось щось має з цим зробити.

Хтось інший.

У його кімнаті маленька Г.Канон тягнула свої листочки до світла. Бездумно він запустив пальці в землю перевіряючи її. Багатий аромат добре збалансованого грунту був подібним до ладану. Мається в порядку, судячи з усього. Поглянув на часову відмітку на ручному терміналі. Відколи він повернувся до дому минуло три години. Зудіння у щелепі змінилося постійним, добре відомим болем.

Без її ліків, звична мікрофлора кишковика почне розростатися. Бактерія, яка зазвичай тихцем живе в роті і горлі почне повставати проти неї. За два тижні вона ще не помре. Але навіть при найкращих варіантах, вона буде занадто хворою і відновити її буде проблематично.

Це була війна. Діти гинуть на війні. Це був каскад. Від кашлю заболіло неймовірно сильно, але це було ліпше за думки. Йому потрібно вибиратися. Назовні. Ґанімед навколо вмирає. Для Мей він ніякого добра не зробить. Її не стало. Його маленької дівчинки не стало.

Сльози пекли гірше за кашель.

Він не те щоб спав, а просто втрачав свідомість. Очуняв. Щелепа зовсім спухла, і коли широко відкриваєш рота, чутно якесь клацання. Ребрам було трохи краще. Сів на ліжку, підперши голову долонями.

Він піде в порт. Він піде до Басі і вибачиться і пропросить доєднатися. Взагалі забратися з Йовійської системи. Почати все знову деінде без власного минулого. Без втраченого шлюбу, і розтрощеної роботи. Без Мей.

Змінив сорочку на ледь помітно чистішу. Витер тряпкою під пахвами. Зачесав волосся назад. Він зазнав невдачі. Це було безглуздо. Тре примиритися з втратами і рухатися далі. Колись він зможе.

Перевірив ручний термінал. Сьогодні має перевірити тіла, знайдені марсіянами, прогулятися по паркам, зустрітись з доктором Астріґан а потім перелік з п’яти борделів, в яких він ще не був. В них він попитає про заборонене задоволення педофілії, сподіваючись не отримати в живіт від якогось правильного вибивайла з чіткою громадянською позицією. У вибивайлів теж є діти. Хтось їх, можливо, кохає. Зітхнувши, дописав новий пункт: МІНЕРАЛІЗУВАТИ ПАРКОВУ ВОДУ. Треба знайти когось з кодами фізичного доступу до рослин. Як мінімум з цим може допомогти служба безпеки.

І можливо десь по дорозі він відшукає Мей.

Надія все ще є.

Розділ восьмий: Боббі.

«Харман Де-Чжун» був дредноутом класу «Доннаджер», півкілометра завдовжки з порожнім тоннажем в чверть мільйона тон. Його внутрішній док вміщував чотири ескортних фрегати, набір легких шатлів і ремонтний баркас. Наразі він вміщав лише два судна: чималий, розкішний шатл, що доставив посла Марсу і державних офіційних осіб для польоту на Землю та менший і рухливіший флотський човник, на якому Боббі летіла з Ґанімеду.

Вільний простір Боббі використовувала для бігу.

На капітана «Де-Джуна» постійно тисли дипломати, аби він приставив їх на Землю так швидко, як можливо, тож дредноут йшов під постійним прискоренням біля одного g. Хоча це робило життя більшості цивільних жителів Марсу не комфортним, для Боббі воно підходило ідеально. Морпіхи тренувалися при високих g весь час а раз на місяць мали довге тренування на витривалість при нормальному земному тяжінні. Ніхто ніколи не казав що це для підготовки до можливих бойових дій на поверхні Землі. Та й ніхто й не повинен був.

Останнє відрядження на Ґанімед не давало їй можливості для жодних тренувань при підвищеному тяжінні, а довга дорога до Землі схоже була чудовою можливістю повернутися назад у форму.

- Що б ти не робив, я можу робити краще, - співала вона собі під ніс бездиханним фальцетом під час бігу, - я можу робити будь-що краще за тебе.

Сержантка кинула оком на наручний годинник. Дві години. При її нинішній ледачій ході це означало дванадцять миль18. Добити до двадцяти19? Хто з людей на Землі регулярно пробігає двадцять миль ? Марсіянська пропаганда змусила її повірити що половина землян навіть не мають роботи. Вони просто живуть на допомогу по безробіттю і проводять свій знедолений час за дозволеними наркотиками у мізерному комфорті. Але можливо хтось з них може пробігти двадцять миль. Вона закладається що Снупі і його банда земних морпіхів могла б пробігти двадцять миль, з огляду на те, як вони втікали від…

- Що б ти не робив, я можу робити краще, - затягнула вони, зосередившись тільки на звуках ляскання взуття по металу палуби, - я можу робити будь-що краще за тебе.

Вона не помітила, як у док зайшов старшина, тож коли він до неї звернувся, вона вигнулась від дивування і перечепилась через власну ногу, утримавшись лівою рукою за мить до того, як її череп луснув би від удару об палубу. У її зап’ястку щось хруснуло а праве коліно болісно вдарилося об підлогу, коли вона згрупувалася аби абсорбувати удар.

Полежала трохи на спині, ворушачи зап’ястком і коліном аби перевірити, чи не має там серйозних пошкоджень. Обоє боліли, проте жодних різких відчуттів. Значить нічого не зламано. Ледве з госпіталю вибралась аж на тобі – знову шукаєш варіанту завіятися туди само. Старшина побіг до неї і впав на коліна збоку.

- Боже, ґанні, це був пекельне падіння! – зачастив флотський, - пекельне падіння!

Він торкнувся її правого коліна, де на голій шкірі нижче тренувальних шортів забій вже почав темніти, тоді, здається до нього дійшло що він робить