Іван Семесюк - Фаршрутка

— Мой пулемет! Алеша-а-а-а! Родненькай! Сыночек!!! — несамовито завив Скоморох. В його нетрях щось неприємно затарохкотіло і загуло, дерев’яні двері їбальника знову прочинилися, і звідти, мов з автоматичної катапульти, прямо на фаршрутку посипалися тяжкі березові дрова.

— Він врубив матеріалізатор культурних кодів! А-а-а-а! — прокричав Кривавий Пастор, в останню мить головою пірнув у аварійний люк та опинився на пересипаній склом підлозі автобуса. — Хлопці, лягай!

Кілька тяжких пеньків зі свистом пролетіли там, де пастор щойно стояв на повний зріст і запускав у дію магічні механізми. Один з пеньків провалився у люк і залишив велику вм’ятину на армігеровій кірасі.

— Юхименко, маневруй, маневруй, курва! — кричав Арлекін Петрович з підлоги, а фаршрутку з усіх боків лупило здоровенними березовими дровами. Вона підскакувала, немов антилопа, а у салон разом залетіло кілька десятків дровиняк. Одна з них боляче вдарила Репостислава Вакарчука по голові, він на деякий час знепритомнів, через що «Я не здамся без бою» нарешті припинилося. Товариство з полегшенням зітхнуло, бо це вібрато уже трохи підзаїбало, навіть попри його актуальність.

— Що робити, Арлекіне Петровичу? Запас моїх магічних сил вичерпано, це був єдиний гремуар з демонології! Більше нема!

— Просто моліться, пасторе! Ви і так багато для усіх нас зробили! — з цими словами Переїбихаудеген подивився на Остапа Вішну і кивнув: — Ну що, з Богом, пане Вішну?

Тим часом в руках Мєщєрского Скомороха з’явилася нова культурологічна зброя. Томас Якович не втримався і на півсекунди визирнув з розбитої шибки, аби подивитися на це пересувне чудовисько. В одній руці воно тримало гігантську, ковану в кустарний спосіб, трикутну балалайку з індустріальної нержавійки, а іншою вимахувало здоровенною мамою з коромислом, вбраною в театральний московитський сарафан і гострий сталевий кокошнік. Балалайка була заточена по краях і виблискувала на сонці: один влучний удар такого народного інструмента міг розрізати фаршрутку навпіл. Мама з коромислом лютувала не менш за самого Скомороха, страшно матюкалася і погрожувала фаршрутці коромислом.

— Станет вдруг Россия краше! Она краса и гордость наша! — співала мама с коромислом, мотиляючись по хитро закрученій траєкторії, а з дверей їбальника їй підспівував сам Скоморох: — Своими недрами богатая и зтим вечно виноватая!

Перший же удар балалайкою по фаршрутці завдав їй значної шкоди, хоча й був не надто влучним. Трикутний інструмент, немов бритва, начисто зрізав частину салону над задніми сидіннями, й одразу по тому на автобус обрушився страшний удар мамою з коромислом. Дах сильно прогнувся, в повітрі стояв зловісний регіт мами і кацапські прокльони.

— З Богом, пане Арлекіне! — обидва конунги разом підвелися з підлоги. Мєщерскій Скоморох знову розмахнувся кацапською мамою для нищівного удару, котрий цілком міг стати вирішальним.

— Ом намах Шивая! Мама дарагая! — крикнув Остап Вішну, і з його сувенірної гетьманської булави прямо по оскаженілій кацапській матері їбанула гаряча жовто-блакитна блискавка. — Ом намах Шивая! Мама дарагая! — ще одна блискавка, ще, і ще одна! Мать густо задимілася, її коромисло спалахнуло, і полум’я одразу перекинулося на сарафан.

Горящая мать загула повногрудним шаляпінським басом і заволала самодіяльне московитське закляття порятунку: — Пройдя трудный путь от сохи до урана! Я смогла приумножить, спасти, сохранить! — і в цю мить горящая мать разом зі своїм коромислом вилетіла з обпеченої руки Мєщєрского Скомороха і широкою іскристою дугою полетіла далеко в поле. Щойно вона впала в кукурудзу, як та зайнялася.

Тяжка, гостра, мов лезо, балалайка знову низько просвистіла над фаршруткою. Юхименко давив на газ, лобове скло було вибите березовою дровинякою, на лобі солдата запеклася кров від глибокої подряпини, під оком сяяв великий синець. Скоморох скажено вив, разом з ним підвивали Томас Якович і Репостислав Вакарчук. Скоморох — від люті, а мавпун з ретранслятором — через тяжкий емоційний струс. Пастор і Гегемонт молилися, перший нижньонімецькою мовою з латинізмами, інший — церковнослов’янською з волинським акцентом.

Не плачь, родная мать, не смог твой сын понять!

Совсем злементарного — не надо воровать!

Прости, родная мать, слез горьких не унять!

Пройдут года, и встретимся с тобою мы опять!

Скоморох співав інфернального гімну і трощив балалайкою фаршрутку. Та підскакувала, маневрувала, але не здавалася.

Арлекін Петрович вчепився за напіввидертий поручень, підняв правицею тяжку сокиру догори і завдав першого англосаксонського удару.

— Авада Кедавра!!! — з сокири, немов з вогнемета, вилетіло могутнє закляття у вигляді полум’яного струменя. Воно влучило в двері скоморошого їбальника, ті загорілися, але це не спинило його наступу Скоморох напирав ще дужче.

— Смертельне закляття не діє! Вішну Паранірванович! Помагай!

Вони разом націлилися у Скомороха сокирою і булавою: — На раз, два, три!

— Раз, два, три, московит — гори!!! Ом намах Кедавра!!! — з сокири і булави знову вилетіло яскраве полум’я, зійшлося в єдиний гарячій струмінь і вдарило по Скомороху. Ба-ба-х-х-х-х!!! Але той не лише не спинився, а ще більше прискорився.

— Він включив культурологічний захист від індоєвропейських сенсів! Арлекін Петрович! Ми пропали! Тепер його ніщо не зупинить!

— Пожди, дай подумати, треба спробувати заборонену міжнародною конвенцією стару аграрну магію. Колись давно, ще на зорі своєї юності, я знав кілька могутніх аграрних заклять! Але то було так давно, е-хе-хе, я все позабувався! Вішну Паранірванович, закляття гробків, чи як воно називалося? Ви маєте пам’ятати, неолітична магія — це ж ваша сфера!

— А-ба-ба-шо-то-там... щось таке, крутиться в голові! Якби ж атмосфера була спокійнішою, мали б час на роздуми. Треба щось робити, Арлекіне Петровичу, інакше нам гайки!

— Спробую! — промовив Арлекін Петрович і знову здійняв сокиру.

Скоморох вкотре замахнувся балалайкою, їбанув по фаршрутці, але трохи не влучив і виламав здоровенний шмат укравтодорівського асфальта з дорожнього покриття. Видно було, що він почав впадати в некеровану лють і потроху втрачав координацію, однак кожен удар по автобусу міг стати фатальним. Армігер валявся на підлозі разом зі своїм мечем та поламаним арбалетом у вщент побитій кірасі і проломленому бацинеті, з-під якого цибеніла кривава юшка. Вакарчук разом з мавпою забилися під сидіння і там крепко обійнялися, як перед смертю. Пастор, затиснутий в кутку погнутим поручнем, тихо молився, Юхименко героїчно виконував функцію шофера, Остап Вішну трьома руками тримався за все що міг, а четвертою погрожував булавою Скомороху. Його яскраво-жовтий костюм був увесь подраний і вкритий плямами бруду. Обидва кнехти намертво