Димитр Ангелів - Сміливий чунг

і з неймовірним зусиллям підповзла до дуплястого дерева. Та було вже пізно: зустрічі з хо-хо ніяк не можна було уникнути. Пома побачила перед собою їх велетенські тіла і, не знаючи, що робити далі та як врятуватися, біля самих їх ніг згорнулася у клубочок. Чунг відскочив від неї і з жалібним виттям кинувся геть.

Хо-хо був найбільшою і найсильнішою твариною в лісі. У нього не було ніяких ворогів, крім ми-ші, та й сам він нікому не був ворогом. Хо-хо ні на кого не нападав, але й на нього теж ніхто не насмілювався напасти. Більш того, травоїдні тварини завжди трималися біля нього, оскільки з ним вони почували себе значно безпечніше перед грі та грау. Бо де бував хо-хо, туди ці хижаки не сміли навіть наблизитись. Чунги дивилися згори на цю дивну дружбу і схвально кліпали очима: всі ці тварини не тільки не нападали на них, а навіть самі тікали, коли чунги злізали на землю.

Але зараз хо-хо неминуче розтопчуть пому. Вони не захотіли ухилитись від обраного напряму, не звернули уваги на підстрибування й схлипування чунга.

І раптом перший хо-хо, який уже був підняв велетенську ногу над помою, вражено зупинився. Він з цікавістю глянув на скоцюрблену пому, постояв мить, немов вагаючись, потім, ніби нічого й не сталося, повернув своє незугарне велике тіло і пройшов повз неї. Ті хо-хо, що йшли за ним, так само зупинялись перед помою, піднімали свої носи і потім неквапом теж звертали вбік. Так пройшли всі добродушні велетні, і пома лишилася неушкодженою.

В один із наступних днів пома, змучена спрагою, поповзла далі поміж деревами. Чунг ішов назирці за нею. Натрапивши на широкий потік, вона, замість того щоб черпати воду долонями, нахилилась і жадібно почала хлебтати. Потім, змочуючи долоню в воді, заходилася прикладати її до ран по всьому тілу. Так вона лікувалася майже весь день, а коли почало сутеніти, поповзла назад і, добравшись до дупла, знову залізла всередину. Чунг знову поліз на сухе дерево.

Знесилена втратою великої кількості крові й численними ранами, налякана лютими хижаками, пома багато ночей пролежала в дуплі, лише вдень насмілюючись вилазити з нього, щоб напитись води чи щось з’їсти. Роз’ятрені рани приваблювали до себе цілі рої мух, які обсідали пому; від цього все тіло її нестерпно свербіло. Щоб врятуватися від надокучливих мух, пома залазила в густі кущі, збирала опале листя й накривала ним рани. Думка про ломаку як про надійне й непереможне знаряддя захисту ніби назавжди випала з її голови — пома ні разу не простягла до неї кінцівки, навіть лежачи. Можливо, їй не дозволяла зробити це надмірна кволість, а може, й тому, що вона втратила віру в те, що з допомогою ломаки можна захиститися.

Адже вона не вбила мута, що напав на неї, не врятувала пому від його страшного рога й твердих копит.

Деякі її рани зарубцювалися. Обдерте плече засохло. Широка подряпина на груді, яку зробив страшним рогом мут, почала заростати. Але рана на задній кінцівці, яка доходила аж до гомілкової кістки, лишалась відкритою; так само не ворушилася і розчавлена ступня з усіма п’ятьма пальцями. Помалу пома навчилася сидіти, проте, коли треба було перейти на якесь інше місце, вона повзла на животі або лігши на бік. Ні про яке стрибання чи лазіння по деревах не могло бути й мови.

Немов розуміючи цілковиту безпорадність поми, чунг весь час наглядав за нею та остерігав її від небезпеки. Він завчасно попереджав пому, аби вона ховалася в дупло, коли їй щось загрожувало, відвертав на себе увагу будь-якого хижака, а потім, підстрибуючи та схлипуючи, заманював і відводив його в інший бік. У кожному такому випадку чунг чимало-таки ризикував, але оскільки він був досить спритним і прудким, то тікав на найближче дерево майже перед самим носом у того, хто гнався за ним. І крім того, якась невідома сила, про яку він не мав жодного уявлення, штовхала його на найвідчайдушніші вчинки, щоб у такий спосіб відвернути небезпеку від поми. А пома цілком виразно усвідомлювала те, що робив для неї чунг, і дивилась на нього очима, у яких світилася невимовна вдячність і безмежна відданість.

БОРОТЬБА З ТСІ-ТСІ

Одного разу, коли пома сиділа коло широкої річки й змочувала на задній кінцівці глибоку рану, густо сплетені трави за її спиною раптом зашелестіли и розступилися. Вона миттю обернулася й тривожно заревла: над стеблами, похитуючись на всі боки, піднялася плеската голова тсі-тсі. Його скляні очі пронизували пому гострим, іскристим поглядом. Довгий і тонкий язик, хитаючись, висунувся із його зціпленої пащі.

Природа тсі-тсі дивно поєднувала в собі дві цілком протилежні якості: раптовість і млявість. Через те жодна тварина при зустрічі з ним не могла вгадати його намірів. Тсі-тсі міг ліниво лежати навіть тоді, коли йому наступали на хвіст, але міг і зненацька кинутись на будь-яку тварину без ніякого приводу. Він міг задушити навіть таку тварину, якої й нездатний був проковтнути. А взагалі тсі-тсі ковтав свою жертву цілою.

Поява тсі-тсі не викликала у чунгів такого неспокою і страху, як поява грау чи грі. Тсі-тсі повзав по землі не так уже й швидко, щоб наздогнати прудконогого й спритного чунга. А на деревах він був ще забарнішим, і чунгові досить було перестрибнути з одної гілки на іншу, щоб примусити тсі-тсі відмовитися від своєї марної погоні. Тому чунги використовували всяку нагоду, щоб зустріти тсі-тсі й подратувати його так, як вони звичайно дратували мута, хоча вступати у відкриту боротьбу з ним уникали: тсі-тсі був настільки сильний, що міг задушити навіть дурного мута.

Чунг, який сидів у той час на дереві неподалік від берега, почувши зляканий рев поми, мерщій зіскочив на землю й кинувся до неї. Помітивши тсі-тсі, він аж присів від несподіванки. Удав ніби й не помітив його. Похитуючи над травою плескатою головою, він не зводив скляного погляду із переляканої поми.

За, інших обставин