Димитр Ангелів - Сміливий чунг

не бачила нічого подібного: чунги йшли назустріч грау! Такого не пам’ятав і сам грау. Жорстокому звірові це здалося неймовірним, зовсім не можливим. Він дивився і власним очам не міг повірити: замість того щоб тікати, чунги наближалися до нього.

Але те, що здавалося неможливим з точки зору грау, для чунгів було єдиним порятунком: вони повинні були налякати хижака своєю кількістю, а якщо він кинеться на них, захищатися всім разом, дружно. І, витягши короткі шиї та роззявивши щелепи, вони з грізним ревом посунули на грау.

І ось цей самий грау, який задушив тсі-тсі і якого боялися навіть велетенські хо-хо, непереможний своєю силою і спритністю грау — цей свавільний і жорстокий володар неозорого споконвічного лісу, замість того щоб кинутися на чунгів, почав задкувати від них.

А два десятки чунгів, які зовсім не сподівалися, що він злякається й відступить, заревли ще погрозливіше і, ще дужче вимахуючи передніми кінцівками, почали підстрибувати, щоб стати ще страшнішими на вигляд. І раптом сталося неймовірне: грау повернув назад і кинувся тікати.

Тоді чунги заревли ще голосніше й пустилися за ним слідом.

З оглушливим ревом вони бігли за своїм одвічним ворогом, щоб прогнати його якомога далі звідси. І ніхто з них не згадав про пому, яка лишилась сама-самісінька, покалічена, закривавлена, безпомічна. Тепер уже не те що грі або грау, а навіть маленький смердючий жиг міг її загризти.

ВІРНИЙ ЧУНГ

Над лісом знову запала та надвечірня тиша, коли дзвінкі голоси крі-рі вмовкають, а зловісних бу-ху ще не чути. Передчуваючи наближення ночі, пома спробувала підвестись, але гострий біль в розірваних м’язах і розтроще-1 них кістках примусив її знову згорнутись клубочком. У цю мить скоріше внутрішнім чуттям, ніж слухом, вона відчула близькість чунга, який під впливом якоїсь невідомої сили, що діяла поза межами його свідомості, повернувся до неї. Він ходив навколо поми і неспокійно ревів: йому з помою ще ніколи не доводилось ночувати на землі… Адже сюди міг ненароком прийти хо-хо, приповзти тсі-тсі або повернутися грау… Як він тоді захистить від них пому?

Світило почало бліднути й поволі гаснути. Дерева злилися в суцільну темну масу. Лише тоді пома, не маючи сили підвестися, почала повзти по землі: страх перед тим, що вона залишиться вночі на відкритому, незахищеному місці, переміг біль і кволість. У супроводі чунга вона підповзла до якогось висохлого дерева, всередині якого було дупло з вузьким отвором. З неймовірними труднощами вона протиснулась у цей отвір, обідравши решту вцілілої на своїм тілі шкіри. Від здійнятої порохняви пома двічі чхнула, потім знов застогнала й жалібно заскімлила.

Чунг також спробував залізти всередину, але це виявилося неможливим: він був товщий за пому, та й саме дупло було надто тісне, щоб вмістити і його. Він пошукав очима, за що можна було б зачепитися, щоб розширити отвір. Потім обійшов кілька разів довкола дерева, безпорадно присів біля вузького отвору й протяжно заревів. Але йому ніхто не відповів.

Тоді чунг підвів голову, спинив свій погляд на отворі, в якому сховалась пома, і замуркотів. Потім швидко й спритно подерся вгору і, вмостившись серед сухих гілок на дереві, пробув там до самого ранку, весь час прислухаючись до обережних кроків, що шаруділи внизу.

Ось біля дупла спинився маленький жиг і задер вгору носа. Чунг грізно заревів на нього. Сполоханий цим ревом, жиг махнув довгим хвостом і хутко зник. Потім у темряві блиснули очі двох ри-мі. Один з них жалібно завив. Чунг заревів і на них. Ри-мі підібгали хвости і теж втекли. Пізніше до дупла наблизився на-ко, але в ту ж мить згори долинув дикий рев, потім почувся сухий тріск, і з-поміж гілля хтось пошпурив у нього товстим цурпалком. Шерсть на шиї у на-ко настовбурчилась, він грізно заричав, підвів угору очі й зустрівся ними з палаючим поглядом другої пари очей — очей чунга. Чунг замахнувся передньою кінцівкою, і згори в на-ко полетіла друга гілка. Приголомшений і наляканий, на-ко з глухим, грізним риком кинувся геть.

Нарешті в небі спалахнула вранішня зоря, і чунг заспокоєно зітхнув. Перегукуючись дзвінкими голосами, з гнізд повилітали крі-рі. В повітрі зазвучало хрипке каркання га-рі. З високих дерев долинули крики пустотливих чін-гі. Чунг зліз з дерева, присів біля вузького отвору дупла й зазирнув усередину. Пома вже не стогнала, а тільки важко дихала. Вона спала.

Цілий день і наступну ніч пома пролежала в дуплі, та зрештою не витримала й висунула назовні голову. Плоди, які чунг кидав через вузенький отвір в дупло, вже не могли вгамувати її спрагу. Вона вилізла з дупла, підповзла до соковитого листя якогось куща і, лежачи, почала їх зривати й смоктати.

Кров у неї на ранах засохла й потемніла. І чи то вже біль у неї вщух, чи просто пома звикла до нього, але вона змогла вже й підвестися. Потім підняла голову, прояснілими очима озирнулась довкола, глибоко й важко зітхнула, ніби після великої і стомливої дороги.

В цей час між стовбурами дерев з’явилося декілька добродушних хо-хо. Вони ліниво помахували довгими носами та клапали широкими вухами. Чунг устав і кинувся до них, бо хо-хо йшли простісінько на пому і без будь-якого злого наміру, просто через неуважність, могли її розтоптати. Щоб відвернути їх увагу, чунг наблизився до хо-хо і почав стрибати та схлипувати перед ними. Але хо-хо не звертали на нього уваги і простували далі. Чунг забігав наперед, кидався то в один бік, то в другий, метушився, схлипував, але разом з тим весь час відступав перед ними. В цілковитій безпорадності перед цими велетнями, побачивши, що всі зусилля привернути до себе увагу хо-хо лишаються марними, чунг став перед ними й голосно заревів. Хо-хо на мить зупинилися, носи їх грізно захукали, але потім хо-хо важким і незграбним кроком рушили просто на нього. Чунг відскочив убік, потім кинувся до поми, оббіг двічі круг неї, заскімлив і почав підстрибувати. Пома завертілася на місці