Колектив авторів - Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

21. Значний нормативний масив, що регулює майнові відносини в Україні, складають акти законодавства Союзу РСР. Вони зберігають юридичну силу на території України відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» [244]. Хоч із заголовку названої постанови можна зробити висновок про збереження юридичної сили в Україні лише окремими актами законодавства Союзу РСР, не слід шукати який-небудь перелік цих актів. У тексті згаданої постанови записано, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Текст нормативно- правового акта як такий, що містить спеціальні (конкретні) норми, завжди має перевагу при правозастосуванні перед його назвою як положенням загального характеру. З урахуванням цього на практиці визнається, що в Україні діє не незначна кількість, а дуже багато актів законодавства Союзу РСР з питань, не врегульованих законодавством України, за умови, що вони (акти законодавства Союзу РСР) не суперечать Конституції і законам України.

При оцінці юридичної сили актів законодавства Союзу РСР слід виходити із правових реалій, які існували в період прийняття відповідних актів. Це означає, що акти законодавства Союзу РСР не можуть визнаватися такими, що не мають юридичної сили, тільки тому, що повноваження державного органу Союзу РСР на видання такого акта не було належне закріплене, чи з інших подібних причин. У той же час і в цьому випадку слід розрізняти нормативно-правові акти і методичні документи. 21 грудня 1990 р. Державна комісія Ради Міністрів СРСР з економічної реформи схвалила Тимчасову методику визначення розміру шкоди (збитків), завданої порушенням господарських договорів [409]. «Схвалення» як спосіб правотворчості бездоганним назвати не можна, але в умовах соціалізму він визнавався. Головне все ж не в цьому, а в назві документа — «Методика». Так чи інакше, але в Україні судова практика не сприйняла цей акт як нормативно-правовий.

22. Окремі організації, які не мають статусу органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування, також одержали право затверджувати акти, що містять норми цивільного права. Є два варіанти надання зазначеним організаціям (їх посадовим особам) повноваження затверджувати такі акти: 1) делегування їм функцій, які за своєю сутністю є державними. Делегуванням є, наприклад, наділення начальника морського торговельного порту повноваженнями видавати широке коло постанов, у тому числі і таких, що містять норми цивільного права (ст. 78 КТМ [34]); 2) надання юридичним особам права затверджувати нормативні акти, що регулюють відносини без участі цих осіб, з питань, не пов'язаних з виконанням державних функцій. Так, Українська спілка об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення в силу постанов та індивідуальних доручень Кабінету Міністрів отримала повноваження затверджувати нормативно-правові акти з питань побутового обслуговування населення. Нею затверджений, зокрема, Порядок надання у тимчасове користування громадянам предметів культурно- побутового призначення і господарського вжитку [336]. Відповідно до ст. 3 Закону «Про товарну біржу» [56] товарна біржа має право затверджувати власні правила біржової торгівлі. Це звичайні норми цивільного права, повноваження на видання яких надано товарній біржі законом. Аналогічне повноваження надано і фондовій біржі (ст. 24 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» [221]). Слід, однак, враховувати, що надання права на правотворчість у сфері цивільного права індивідуальними дорученнями Кабінету Міністрів без прийняття постанови чи розпорядження Кабінету Міністрів є незаконним.

23. Юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності інколи наділяються законодавцем повноваженням видавати акти, спрямовані на регулювання відносин цих суб'єктів з їх контрагентами за цивільно-правовими договорами. Так, Законом «Про страхування» [180] (ст. 16) передбачена розробка кожним страховиком для кожного виду страхування, яке ним здійснюється, правил страхування, що регулюють відносини між цим страховиком і страхувальниками (застрахованими особами, особами, на користь яких укладається договір страхування). Ці правила регулюють відносини з участю лише одного (цього) страховика. Але вони затверджуються Міністерством фінансів (ст. 17 Закону «Про страхування»). У ч. 3 ст. 1075 ЦК міститься посилання на банківські правила. Такими є правила, що затверджуються банком — стороною цивільно-правових відносин.

Видання юридичними особами як такими актів, що містять норми цивільного права, у випадках, не передбачених законодавчими актами, є неприпустимим.

24. Звернемо також увагу на ту обставину, що будь-який суб'єкт підприємницької діяльності вправі затверджувати ціни і тарифи на свої товари, послуги і роботи, які також регулюють їх відносини із споживачами. Однак для самого такого суб'єкта вони не можуть розглядатися як обов'язкові, якщо тільки при відступленні від затверджених цін і тарифів не порушуються вимоги законодавства (наприклад, про договори приєднання, про захист прав споживачів, недопущення недобросовісної конкуренції, про обмеження монополізму тощо). У той же час ст. 129 КТМ зобов'язує морські транспортні організації загального користування публікувати тарифи та умови перевезень. Такі тарифи і умови, належним чином затверджені і опубліковані зазначеними організаціями, є обов'язковими і для останніх, оскільки вони не вправі надавати переваги одному вантажовідправнику перед іншими за умовами перевезень (п. «б» частини першої ст. 129 КТМ).

Яскраво виражений характер нормативного акта, що містить норми цивільного права, мають статути підприємств та інших юридичних осіб. При цьому, звичайно, зміст статуту як такого, що містить норми цивільного права, не можна поширювати за межі відносин між засновниками, між кожним із засновників і самою юридичною особою. У той же час статут обов'язковий для всіх учасників юридичної особи, в тому числі і тих, які до складу учасників були прийняті не при утворенні юридичної особи, а згодом.

Всі перелічені нормативні акти, хоч і не відносяться до категорії законодавства, але є обов'язковими для відповідних суб'єктів. Вони обов'язкові також і для суду, що розглядає цивільно-правовий спір.

Що стосується установчого договору юридичної особи, то він повинен бути кваліфікований як правочин, обов'язковий лише для осіб, які його підписали, що не виключає наступного приєднання до договору, його підписання особами, які спочатку його не підписували. У зв'язку з цим зауважимо, що статут як нормативний акт не може застосовуватись усупереч актам законодавства. Договір же, в тому числі засновницький, є правочином. Тому, якщо недійсність (нікчемність) договору прямо законом не встановлена, він підлягає застосуванню до набрання законної сили рішенням суду про визнання його недійсним.

25. Конституція