Борис Ілліч Олійник - Таємна вечеря

Тільки часом із батькових крес, Занесена вітром, хмарина заплаче дощами: «За що ж посилали безвинних і грішних на хрест?» ... Гуляє курай, як гультяй, по Гуляй та ще й Полю. Нову Україну озули в чужі постоли. І ваші онуки шукають затуркану долю, Як ви колись, Батьку, шукаючи, та й не знайшли. В степу запорозькім звікована скіфська прамати спізнала всього: і світання імперій, і смерк. І тільки єдине і досі не може спізнати: За що ж українці себе посилають на смерть? Затули мене крилом
I Затули мене крилом Від промерзлої студоми. Борони мене хрестом Від Гоморри і Содому!.. Скаженіє бурелом У вселенському огромі, — Затули мене крилом. Кулі б’ють, налиті злом, З гайдамацьким пересвистом. Затули мене крилом В чистім полі від нечистих. Відьма править помелом. Сатана три шістки числить... Затули мене крилом. В чистім полі замело. Тільки місяць — упівока... Відведи мене в тепло До людей із одинока, Доки душу не взяло В лапи зашпорів жорстоко. Від провалля — за півкроку — Рятівне подай крило. II Ти ячиш мені: «Зажди! Не спіши туди задуже. Краще згинуть в холоди, Ніж у спертому задушші. Краще вовк — серед біди, Ніж лисиця — на подушці. Краще хрест — на грішну душу, Ніж втопить її в меди. В тому світі — фальш і зиск. Він брехливий, як газети. Краще жити серед зим, Ніж у теплій твані вмерти. Краще вирвати язик, Ніж піти до них в поети. Краще крапка пістолета, Ніж од митаря — срібник». III Навіть вухом не повів На замови-остороги. Поманило до гуртів,