Павло Петрович Коробчук - Кайфологія

в розмовах, де мусіли бути погляди ніжні й непевні слова й інші такі атрибути. хиткі дискусії, що ми ведемо, ніби бабусю через дорогу, не наближають нас до Едему ні до його порогу. зростає навколо полеміки градус, товчуться, ніби гравці у регбі, мудрі уми. а мені це нагадує шизофренію із в’ялим перебігом. хвороби, загострені, як олівці, шкідливі звички, ніби неврози, повністю зводять на манівці роздуми про позитивні прогнози. тіла – не виписані олівці, не виписані, як із лікарні, необережні, ніби гравці поза майданчиком карним, і теревені, які ми провадимо, на ділі – сповнені прогалин і безнадії. зараз уже не згадаєм паролю до піднебесь, яких ми сягали, разом з легкими в повітрі героями художника Марка Шагала. кухання
ми починали п’янкý п’янку відбитки вуст на єдиному келиху замінили прелюдію бутерброди з майонезом – фугу все інше – увертюри ми сиділи посеред кухні в одному тілі тонкому як папір а об’ємному ніби книга кухня наших сподівань кухня величі кухня ніжності та плачу барабанна кухня істерик бутерброди з майонезом бухло і фуга найгірше коли кохання шматує саме себе як торнадо зносячи навколишні будинки й людей як кити які викидаються на берег із задушливої екології океану і на безліч часу закривають очі кожне завбільшки в людську голову очей у кита – два і голів у нас – дві кохання розриває власні постелі лялечки обійми які зшивалися чорними нитками очей і ночей