Ярина Каторож - Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2

Вона була просто фантастично вправною брехухою. А ще володіла неймовірним магнетизмом, коли говорила — навіть похмура Ліса ловила кожне її слово. А мовила Анна неспішно, розповідаючи про наші вигадані пригоди. Вона так багато говорила про свої відчуття і враження від мандрівки, що майже не озвучувала чітких фактів — і це було найкраще, що можна було зробити.

— Я вже казала вам про біду, яка спіткала нас в Орієні? Якийсь дурень-підкорений не загасив свічки на ніч, кішка бігла, перекинула їх — і вогонь перекинувся на столітньої давнини гобелени, привезені ще з Бактрії — з тих рідкісних її містечок, де люди не помирають від випарів, що йдуть із кар’єрів та шахт, а займаються рукоділлям. За гобеленами зайнялась вся кімната, а за нею — горище. Давно треба було його ремонтувати! Та все здавалось, наче ще потерпить, воно не виглядало так вже погано; до того ж батько наполягав, що набагато важливіше — то збирати мені посаг, хоч, на мій погляд, його б вистачило вже половині міських наречених! — Анна щебетала, закочуючи очі, наче згадуючи докази того неіснуючого белата-татуся. На останніх її словах нашорошили вуха як Киян із Лісою, так і їх старший син, красунчик Баско. Я б посміхнулася з цієї вистави, але раптом відчула невимовну втому. А Стожар не спинялась: — Ну, тепер всі мої скрині чекають свого часу в нашому заміському будинку, бо маєток в Орієні треба майже перебудовувати. Стеля завалилась саме в моїй кімнаті! Якби горище було в гарному стані, а там же все потрухлявіло... перегородки потоншали, погризені шкідниками... Я спала, а коли зірвалась з ліжка — то геть нічого не могла зрозуміти! Дим, вогонь, дихати нічим! Балки падають і все в полум’ї! Так і не знадобилось би моє придане, якби не Тарас — він увірвався до кімнати, вихопив мене з полум’я та витяг надвір! Ось такий мій брат відважний!

Анна з ніжністю поглянула на «брата» і той, звісно ж, не зрозумівши ані слова, легенько всміхнувся, глянувши на неї.

— Але як же сталось, що він втратив слух та мову, якщо ви вибрались звідти неушкодженими? Чи то трапилось не тоді? — спитав неголосно Орій. Відчуття розслабленості вмить покинуло мої думки. Я поглянула на нього.

Дарвенхардці, звичайно, також спостерігали за Анною, але не так зачаровано, як белати. Просто уважно, як нас і вчили. Навряд чи вони щось запідозрили, але ще можуть.

— Балка впала з даху братові на голову, коли ми вже були надворі. — сумно відповіла Анна. — Він рухнув додолу. Згодом виявилось, що внаслідок удару в нього зник слух. Лікарі, — і звичайні, і навіть дарвенхардці — дивились, та всі одностайно зійшлись на думці, що слух можливо відновити. Часом Тарас чує якісь звуки, хоч ще не може чітко їх розпізнати. Але доволі рідко. Схоже, у вухах просто щось пошкоджено. Один із лікарів порадив навідатись до Солоних Печер, аби прогріти вуха в цілющій воді кілька днів. Ми вирішили не зволікати, пробули там більше тижня, та — марно. Ще й неприємності з вовками спіткали. А чому не говорить? Так ніхто і не знає. Ми думаємо, що це травма розуму, а не тіла, бо писати і читати він теж чи то не може, чи то не хоче.

— Останнє — дуже дивно, — мовив Орій. — Скільки місяців минуло?

— Три.

— Завтра я б оглянув Вашого брата, якщо не заперечуєте.

— Гадаю, він буде не проти, — повела плечима Стожар, не наважуючись відмовитись від такої допомоги. Ми сиділи поряд і я помітила, як під столом вона мимоволі стиснула руку в кулак.

— Ви згадували про те, що батько готує Вам посаг. Отже, і наречений десь є? — спитав, вертаючи в потрібніше йому русло, Киян.

— О, ні, — засміялась Анна і махнула рукою. — Це привід для постійних суперечок. Я дуже жорстока до чоловіків, якщо хочете знати. Коли до мене підступають з любощами, це видається мені смішним. Орієнці такого трохи побоюються, та й на просторах Циркути поки нікого вартісного не зустріла. Гадаю, хлопця достатньо сміливого, аби взяв за дружину вічного суперника в розмові та вчинках, важко знайти.

— То Ви шукаєте суперника, а не супутника? — трохи здивовано, але з неприхованим інтересом поцікавився Баско.

— І того, й іншого, — мовила Анна, перевівши погляд на юнака. Її голос став тихішим і Баско мимоволі подався вперед. — Але взагалі є у мене й інші критерії, та їх я розповідаю лише особливо зацікавленим. Вони надто... особисті.

Я вухам своїм не повірила. Анна заграє до Баска? Що за...

— Дуже дякую за вечерю, — мовила дівчина раптом, відвертаючись від Баска, і дивлячись на розчервонілого від жару в каміні та вина, яке смакував, Кияна. І додала: — Ми так втомились з дороги! Якщо ваша ласка, то б уже лягли спати.

— Ви не будете ночувати окремо? — спитав мене Бронь. — В будинку, що належить дарвенхардцям, є вільна кімната.

— Я пообіцяла батькові цих панів не спускати з них очей, тому краще залишусь тут, — мовила я поштиво, але твердо. Приховала здивування. Раніше дарвенхардці мешкали на території маєтку господаря села. Але так навіть краще. — Дякую.

Бронь кивнув, не маючи заперечень.