Робін Хобб - Королівський убивця

Фітц — позашлюбний син принца-наступника. Той, кого переслідувала смерть. Той, хто сам став смертю. Маленький хлопчик, що виріс у холоднокровного найманого вбивцю. На нього чекав шлях мовчазного найманця, покірного служки короля. Але тепер Фітц — мисливець на «перекованих», людей, у яких було знищено все людське. Його місія небезпечна. Одна похибка може вартувати життя. Та він не сам. Слід у слід за ним ступає вовк Нічноокий, якого чоловік приручив і виховав. Наближається час перевороту. Час, коли Фітц має виконати своє призначення. Його вистежуватимуть, на нього полюватимуть. І якщо він хоче врятуватися, то має забути про людську подобу. І стати вовком…

Робін Гобб

Королівський убивця

Assassin 2

Для Раян

Пролог

Сни і пробудження

Чому заборонено записувати конкретні відомості з магічної науки? Можливо, ми боїмося, щоб ця наука не потрапила до негідних рук. Напевне, завжди існувала система навчання, яка мала забезпечити, аби магічні знання передавалися лише тим, що пройшли відповідний вишкіл і були визнані гідними володіти ними. Та хоча ця система видається похвальною спробою захистити нас від негідного використання таємних знань, вона повністю ігнорує той факт, що магія не походить із такої науки. Схильність до певного роду магії є або природженою, або ж її зовсім немає. Наприклад, здібність до магії, відомої як Скілл, кровними узами тісно пов’язана з королівською династією Провісників. Але вона також може виступати як «дикий спалах» у людей з поспільства, байдуже, з внутрішніх племен чи із Зовнішніх островів походили їхні предки. Людина, навчена Скіллу, спроможна дістатися свідомості іншої людини, незважаючи на відстань, і прочитати її думки. А ті, Скілл яких особливо сильний, можуть вплинути на ці думки чи спілкуватися з такою людиною. Це вміння вельми придатне для ведення битви чи збору інформації.

Народні перекази оповідають про ще старшу магію, звану Вітом. За наших часів її зневажають. Мало хто зізнається, що має такий дар, кажуть зазвичай, наче він трапляється в сусідній долині або ж по той бік далекого гірського пасма. На мою думку, колись це була природна магія тих, що жили на землі не як осілі мешканці, а радше як мисливці; магія тих, хто відчуває спорідненість із дикими звірами в лісах. Кажуть, що Віт дає змогу говорити мовою тварин. А ще застерігають, наче люди, що надто довго або надто вдало практикують Віт, стають такими ж тваринами, як ті, з ким вони пов’язані. Але, може, це лише байки.

Існують ще магії Загорожі, хоча я ніколи не міг здогадатися, звідки взялася ця назва. Це вміння одночасно і випробувані, і підозрілі; до їхнього числа входить читання з долоні, ворожба по воді, тлумачення відблисків у кристалі та багато інших магій, що намагаються передбачити майбутнє. До окремої безіменної категорії належать магії, які викликають фізичні ефекти: невидимість, левітацію, рух чи життя бездушних предметів — усі магії давніх легенд, від Летючого Крісла Сина Вдови і до Магічної Скатертини Північного Вітру. Не знаю людей, які б запевняли, наче володіють такими вміннями. Схоже, що це лише легенди приписують їх людям давніх часів чи мешканцям далеких земель, або ж істотам із міфічною чи майже міфічною репутацією: драконам, велетням, Старійшинам, Іншим, дзьобоголовцям.

Я зупиняюся, щоб почистити перо. На поганенькому папері моя писанина то плутається павутиною, то розпливається ляпками. Але не братиму доброго пергаменту для цих слів; ще ні. Я не певний, чи слід їх записувати. Питаю себе: чи варто взагалі заносити їх на папір? Чи не краще передати цю науку від уст до уст тим, хто її гідний? Може, й так. А може, й ні. Знання про такі речі, про те, що ми сьогодні вважаємо очевидним, може одного дня стати дивом і таємницею для наших нащадків.

У бібліотеках небагато знайдеться про магію. Я тяжко працював, відслідковуючи нитку науки у клаптиковій ковдрі інформації. Знаходив уривчасті посилання, непевні натяки — і це все. Кілька останніх років я громадив їх, зберігаючи в пам’яті, маючи намір перелити ці знання на папір. Викладу те, що знаю з власного досвіду, а також те, що я вишукав. Може, придасться якомусь нещасному безумцеві з майбутнього, подібно до мене, побитого в борні з власною магією. Може, відповість на його питання.

Але, сідаючи до роботи, я вагаюся. Хто я такий, аби протиставляти свою волю мудрості тих, що йшли переді мною? Чи я маю попросту викласти методи, завдяки яким обдарований Вітом може розширити засяг своїх дій або прив’язати до себе живу істоту? Чи я повинен детально описати тренування, яке слід пройти, перш ніж розпізнати в себе Скілл? Чарами Загорожі, як і легендарною магією, я не володів ніколи. Чи маю я право видобувати їхні таємниці і пришпилювати їх до паперу, наче метеликів чи сушене листя, зібране для вивчення?

Я намагаюся обдумати, що можна зробити з таким знанням, здобувши його незаконно. А це веде мене до міркувань: що ж я сам здобув завдяки йому? Владу, багатство, жіночу любов? Сміюся сам із себе. Ні Скілл, ні Віт ніколи нічого подібного мені не пропонували. А якщо й так, то я не мав ні сприту, ні амбіцій, аби скористатися з пропозиції.

Влада. Не думаю, щоб я колись хотів її заради неї самої. Інколи я її прагнув, коли мене принижували або коли близькі мені люди страждали через тих, хто надуживав своєю владою. Багатство. Насправді воно ніколи нічого особливого для мене не значило. Від тієї миті, коли я, незаконний онук короля Шрюда, дав йому клятву вірності, він завжди стежив, аби всі мої потреби вдовольнялися. У мене було вдосталь їжі, освіти, як мені часом здавалося, аж забагато, так само й одежі, від простої до дратівливо розкішної, а часто навіть монета-друга на власні потреби. В Оленячому замку, де я ріс, таке вважалося достатком і перевершувало навіть мрії більшості міських хлопців. Любов? Гаразд. Моя кобила Сажка відчувала до мене стриману приязнь на свій власний спокійний лад. Пес на ім’я Нюхач був щиро мені вірний, і це загнало його в могилу. Але безтямно мене любило собача тер’єра, і воно теж загинуло. Тремчу від думки про ціну, яку сплачено за любов до мене.

Я завжди був сам — самотністю людини, вихованої між інтригами й оточеної таємницями, самотністю хлопця, що нікому не може довірити вміст свого серця. Я не міг піти до Федврена, придворного писаря, який хвалив мене за гарний почерк і добре нарисовані ілюстрації, та зізнатися, що я вже був учнем королівського вбивці, а отже, не можу продовжити його писарську науку. Не міг також відкрити Чейдові, моєму наставнику в Дипломатії Ножа, брутальну жорстокість, яку я витерпів, намагаючись збагнути Скілл з учителем Скіллу Галеном. І нікому я не смів одверто зізнатися у проявах моєї схильності