Емерсон Т. Брукінґ - Війна лайків

прокидається електричний мозок

26 листопада 2008 року до порту Мумбаї на надувних човнах прокралися десять терористів. На березі вони розділилися, розчинившись у мегаполісі, де мешкають близько 18 млн людей. Невдовзі почались атаки: серія вбивств на залізничному вокзалі, в туристичній кав’ярні, розкішному готелі та синагозі. Протягом наступних трьох днів було вбито 164 цивільних та поліцейських. Ще 300 поранено. Ця трагедія стала найсмертоноснішою в Індії терористичною атакою протягом цілого покоління. Вона також стала сигналом радикальних змін у тому, як люди аналізують та поширюють новини.

Хоча користувачів Twitter на той час по всьому світу було лише 6 млн, швидкий розвиток IT-сектора Мумбаї допоміг створити невеличку активну мережу новаторів. Твіти в ній почали робити вже через лічені хвилини після першої атаки: повідомлення по 140 символів, спостереження, крики про допомогу та слова попередження, що супроводжували кожен вибух і постріл. «Я щойно почув ще два гучні вибухи поблизу свого будинку в районі Колаба», – писав @kapilb за квартал від атаки. «У районі Колаба кидають гранати», – додав @romik кілька хвилин по тому.

Користувачі, що жили за тисячі кілометрів від атак, відігравали роль неочікуваних інформаційних рупорів для тих людей, що опинилися в епіцентрі подій. Коли терористи захопили заручників у двох готелях Мумбаї, цю новину допоміг поширити венчурний капіталіст із Кремнієвої долини. «Я щойно розмовляв зі своїми друзями в “Таджі” та “Оберої”, – твітнув @skverma. – Люди евакуюються або барикадуються у своїх номерах».

За умов нерішучості індійської влади та обмеження доступу журналістів, коли Мумбаї раптом стало небезпечною зоною, більшість важливих повідомлень спонтанно походила з мережі. У ситуацію втрутилась онлайн-спільнота Мумбаї й поширювала захопливі історії, що швидко розійшлися всією цифровою екосистемою. Один сміливець навіть вийшов на вулиці, зробивши десятки фото. Він запостив їх у фотообмінному сервісі Flickr, створеному для любителів відеоігор. Усупереч журналістській практиці, саме ці аматорські фото заповнили перші шпальти газет наступного дня.

Звісно, коли ця мережа репортерів-аматорів розповідала про атаки в Мумбаї, вона також поширювала всі хибні чутки, що, як ми тепер знаємо, супроводжують такі події. Траплялися й фейкові повідомлення про неіснуючі атаки, що призводило до нової хвилі вигадок. На противагу виникли інші спільноти, що просіювали дані; мережі онлайн-аналітиків, які відділяли факти від фантазій.

Невдовзі (з часом це перетвориться на норму) мумбайські атаки отримали власну сторінку у «Вікіпедії» – приблизно через чотири години після перших пострілів. Десятки добровільних редакторів додавали щось своє, обговорюючи все: від серйозних тверджень про підтримку ззовні (ходили чутки про причетність пакистанського уряду) до заплутаних питань, що стосувалися формулювання («мусульманські ополченці» чи «мусульманські терористи»?). Загалом, перш ніж останнього терориста загнали в кут та застрелили, статтю у «Вікіпедії» відредагували понад 1800 разів.

У гру вступив іще один важливий новий інструмент. У 2005 році запустили Google Maps. Нова технологія давала можливість людям, розкиданим по всьому світу, визначати та передавати точні координати – раніше цю здатність мали лише найліпше оснащені військові. Місце кожного вибуху бомби та перестрілки наносили на мапу майже одразу після повідомлення про них. Це неочікувано дозволило не лише відстежувати останні новини, але й створювати історію операцій. Тепер можна було простежити, де терористи зійшли зі своїх човнів, де здетонувала перша бомба і де відбулася кожна перестрілка. Згодом Google Maps навіть покажуть місця поховань жертв.

Відтепер будь-хто у світі отримав нагоду моніторити битву в реальному часі. Це могли робити навіть люди, які відряджали нападників. За деякими повідомленнями, сидячи в контрольній кімнаті в Карачі, Пакистан, організатори акції підтримували телефонний контакт з терористами на місцях, скеровуючи їх від цілі до цілі. Замість покладатися на якусь таємну розвідмережу щодо оновлення даних вони могли відстежувати платформи соцмереж. Так само як твіт про можливий вибух застерігав громадян триматися подалі, бойовикам він допомагав передбачати фокус уваги та шляхи аварійно-рятувальних служб.

Урешті-решт, онлайн-натовп почав це усвідомлювати і закликав інших припинити обговорювати пересування індійських сил безпеки. Деякі взяли на себе роль поліції новин. В одному поширеному повідомленні йшлося: «Індійський уряд просить негайно припинити живі оновлення Twitter з Мумбаї. Будь ласка, припиніть твітити ВСІ живі ОНОВЛЕННЯ». Насправді ж індійський уряд про таке не просив – це була фейкова новина. Інші почали відбиватися єдиним відомим способом, засипаючи терористів твітами. «Здохни, здохни, здохни, якщо ти це читаєш», – йшлося в одному.

Онлайн-активність також породила новий тип координації під час надзвичайних ситуацій. З’явилися повідомлення щодо переливання крові, де спрямовували донорів до шпиталю, куди доправили більшість жертв. Інші користувачі поширювали інформацію гарячих ліній, публікуючи її ширше та швидше, ніж індійський уряд міг би зробити це самотужки. Таке розгортання подій продемонструвало радикальний відхід від поведінки під час минулих надзвичайних ситуацій, що залежала від неповоротких систем державного мовлення та усних повідомлень «сарафанного радіо».

Коли дим розсіявся, у Мумбаї побачили наслідки. Це була трагедія, що зачепила сотні родин. Вона поставила дві ядерні держави на межу війни. А ще провістила великий технологічний зсув. Сотні свідків – на місці й здалеку – створили такий обсяг інформації, зібрати який колись можна було протягом кількох місяців копіткої роботи. Поєднуючи окремі акаунти, онлайн-спільнота сплела фрагменти даних у єдине ціле. Це було схоже на дедалі більше з’єднання синапсів величезного електричного мозку.

На позначення цього поняття є спеціальне слово: «краудсорсинг». Йдеться про ідею, що роками не сходила з вуст проповідників Кремнієвої долини, була задумана як новий спосіб зовнішнього підряду щодо програмного забезпечення, коли Інтернет зводитиме людей разом, щоб працювати колективно, швидше та дешевше, ніж будь-коли раніше. Коли використання соцмереж злетіло до небес, перспектива краудсорсингу переросла бізнес-галузь. Мумбаї вперше яскраво продемонструвало цю концепцію в дії. Далі прикладів тільки побільшало.

За своєю суттю краудсорсинг пов’язаний із перерозподілом влади – передаванням впливу багатьом, на противагу ситуації в минулому, коли цей вплив належав обраним. Іноді краудсорсинг пов’язаний з більшою обізнаністю, іноді – з грошима (тоді це «краудфандинг»). Він може дати старт новим підприємствам чи надати підтримку людям, що колись поневірялися в тіні. Наприклад, саме завдяки краудсорсингу сімдесятирічний соціаліст Берні Сандерс став лідером збору коштів під час президентських виборів у США 2016 року, залучивши 218 млн доларів онлайн.

Звісно, як і будь-який корисний інструмент, краудсорсинг також пристосований до потреб війни. Покоління тому син саудівського мільярдера започаткував Аль-Каїду. На час громадянської війни в Сирії та розквіту ІДІЛ Інтернет став «улюбленою ареною збору коштів» для тероризму. З тих самих причин він показав себе таким ефективним для стартапів, неприбуткових організацій та політичних кампаній. Краудсорсинг не лише