Юрій Романович Іздрик - Острів КРК та інші історії

квилиш, як жертва,

щоб, може, хоча б в найостаннішу мить

Рікардо не дав тебе зжерти.

НИКОЛА

Це місто для друзів, що прагнуть нірван,

в повіках ховаючи рани.

І от, наче смертники, пруть на таран

сполохані їхні нірвани,

і гусне повітря, бо це — сарана,

що ґзиться і кпиться і харка…

І ось цілий світ вже — суцільна стіна,

велика, як справжня сідхартха.

І ти замурований в сто насолод,

і звідси не вийдеш ніколи…

якщо не врятує проклятий народ

непроклятий вершник Никола.

АВЕСАЛОМ

Це місто трьохсот тридцяти трьох утеч

й трьохсот тридцяти трьох повернень,

бо календарям геть усім всупереч

триває постійно тут червень:

черлені вітри і червінні дощі

і спека, багряна до крові,

у тріщинах мурів — пурпурні плющі

і мох. Оксамитова повінь

уже заливає гарячим вином

твою розпашілу горлянку…

Хіба допоможе нам Авесалом

дожити до світлого ранку?

БЕРНАРДО

Це місце містичне: виходячи з ньо-

-го, знов повертаєш до нього.

Це місто цинічне: тут кожне число

на стінах зневажує Бога.

Тікати звідсіль — наймарніша зі справ,

бо кроки тамуючи тихі,

ти знову вступаєш у клятий анклав

крізь браму із надписом «вихід».

Коли вже рятунку не видно ніде,

то, може, єдиний на світі,

блажений Бернардо тебе проведе

крізь мури з сумнівним ґрафіті.

ВІНСЕНТ

Цим істинно райським куточком землі

я можу втішатись без краю.

Це місто безглуздими робить наї-

-вні пошуки іншого раю.

Усе і для тіла є і для душі —

тут мавки, як мавпи хвостаті,

а в пошуках морісона й анаші

шаркані блукають і таті.

Любов нелюдська обіймає усіх:

любися із різними різно!

Хіба б тебе вихопив з моря утіх

Вінсент, справедливий і грізний.

АРЕОПАГІТ

Це місто — макдональд. В його берегах

зливаються кетчупу ріки,

що їх найзухваліший, рідкісний птах

не зможе здолати довіку.

Тут в храмах пельменних й мечетях пивних

жирують жерці обжирання

і моляться череву. Але для них

це, мабуть, молитва остання.

Бо з ложкою в піхвах, з видельцем в руках,

не битий ні в тім'я, ні в сім'я,

іде рятівник мій сильніший, ніж Вакх.

Ареопагіт йому ім'я.

ТАРАС

Це місто, як тісто — липке і глевке,

ні смаку, ні жесту, ні слова.

Буття тут для тебе настільки легке,

що ти ігноруєш основи

і замки будуєш свої на піску,

повітрі, воді, порожнечі,

аж поки тягар хтось не скине на ску…

на скурвлені легкістю плечі.

І ось вже атлантом ростеш із стіни,

тримаючи ветху терасу…

Врятуй мене, хлопче, владарю війни,

мій велетню, добрий Тарасе.

ЮРІЙ

Це місто в тобі. Територія зла

щоразу зростає. Покута

уже не рятує. Порядок розла-

-мано. Перемогу забуто.

І кожного вечора кожного дня

у млявій, лінивій молитві

ти падаєш долі, як вершник з коня

у програній змієві битві.

І все ж під склепінням цих тлінних небес

можлива іще перемога.

Якщо тільки Юрій самого себе

врятує від себе самого.

30

«ти напевно помітив, що останнім часом все написане збувається» — пророчі слова ліричного героя не були б пророчими, якби самі не збулися. Про феномен матеріалізації текстів уже згадувалося у вступній частині.

31

«галявина (…) не більша за поштову марку, як пожартували б у Голівуді» — В романі Альва Бессі «Символ» знайдемо такий епізод: «Тоді в кадрі знову з'явилася я із своїм кавалером, і ми пішли танцювати на манюсінькій вільній місцині — не більшій за поштову марку». Годі й говорити, що такі книги, як «Символ» Альва Бессі, «Життя» Мопассана та «Декамерон» Боккаччо (дещо макабричне, щоправда, поєднання) були для радянських школярів єдиними підручниками сексуального життя, тож не дивно, що деякі фрази назавжди врізалися в пам'ять, набувши вартості нав'язливих ідіом.

32

«Дуже рання осінь в Кіото» — тут зашифровано певну особисту таємницю, розкривати котру я не маю наміру, однак подаю ключ до можливої розгадки: натякається на роман Ясунарі Кавабати «Стара столиця», тобто цей роман у даному випадку сам є натяком, можливо натяком на натяки, в яких нарешті зовсім губиться здоровий глузд.

33

«Мотлікрю, моторхед…» — подаються в українській транслітерації назви найвідоміших рокових груп. Один музикант, з яким у мене були доволі натягнуті стосунки, дочитавши до цього епізоду, перейнявся до мене повагою, з якимось навіть нальотом сантиментів. Однак він був би мабуть розчарований, довідавшись, що не всі з цих груп я чув, а більшість просто не толерую. До того ж тут явна містифікація: мені ще ніколи не доводилося бачити ґрафіті, присвячене, скажімо, Френкові Заппі — його фани, здається, не малюють по стінах, — або доісторичному Ті Рексові, котрого нині пам'ятають хіба що найвідважніші ветерани рок-альтернативи.

34

«Спроба утопії» — назва есею Андрія Бітова, опублікованого в журналі «Четвер»№ 4. Збіг очевидно випадковий.

35

«Візьми мене на своє свято, татусю Хеме» — натяк на роман Гемінґвея «Свято, що завжди з тобою». До чого він тут, не маю анінайменшого уявлення.

36

«вкляк перед Ельжбєтою» — костел свято Ельжбєти на Привокзальній площі Львова. Вважається архітектурною пам'яткою псевдоґотики. За радянських часів у ньому був господарський склад. Тато мені розповідав кілька цікавих історій про цю споруду, переповідати котрі тут не наважуся, аби не виставитися на посміховисько львів'янам, які ревно бережуть свою власну мітологію, не допускаючи туди чужинців.

37

«весь голубий, аж синій» — здається, вже востаннє цитується «Любовний хід…», а саме:

або ось ти поет весь голубий аж синій

що трешся між купців з якихось абісиній

38

«хіппі, трава, Марлі» — Боб Марлі, відомий музикант, виконавець реґґі, один із ідеологів музично-нарко-молодіжної субкультури. В колах, які її сповідують, беззастережно вважається культовою постаттю разом із, скажімо, Гендріксом чи Моррісоном. Майже всі стовпи цієї субкультури від ними ж пропаґованого способу життя вже давно повмирали, але справа їхня, як писав Ірванець, «жиє і є, — бачиш?..»

39

«бременські музиканти, вільний дух Європи» — «Бременські музиканти», популярний в застійні часи мультик, в котрому, фактично, доволі відверто, як на ті часи, оспівувався хіппівський спосіб життя. Поки войовничі ідеологи дружно розносили ідейні позиції «дітей-квітів», мільйони радянських дітей вбирали з екранів леґалізовану романтику житія в комуні, вільного музикування, подорожей автостопом і т. д. Не йшлося там, щоправда, про траву і вільне кохання, але до цього вже було недалеко. Мушу