Марк Твен - Пригоди Тома Сойєра

— Дійсно, таки хропе. А де ж це, Геку?

— По-моєму, он там, у тому кінці. Наче звідти чути. Батько там ночував іноді разом зі свинями, тільки це не він. Він хропе так, що хай Бог милує, ледве дах не зносить. Та й, думаю, він більше до нас у місто не повернеться.

Хлопчикам знову захотілося пригод.

— Геку, давай підійдемо подивимось, якщо ти не боїшся.

— Щось не хочеться, Томе. А раптом це індіанець Джо?

Том злякався. Але незабаром цікавість пересилила страх, і хлопчики все ж таки вирішили подивитися. Вони домовились, що кинуться навтьоки, щойно хропіння припиниться, і почали навшпиньки підкрадатися до сплячого. Том попереду, а Гек позаду. Їм залишалося кроків зо п’ять, аж раптом Том наступив на палицю, і вона з тріском зламалася. Чоловік застогнав, завовтузився, і місячне світло впало на його обличчя. Це був Меф Поттер. Коли він поворухнувся, душа хлопчиків знову втекла у п’яти, і будь-яка надія їх полишила. Але тепер всі страхи зникли. Вони, скрадаючись, вибралися за напівзруйновану огорожу й зупинилися неподалік, щоб обмінятися на прощання декількома словами. І тут знову пролунало протяжне, тужне виття. Хлопчики озирнулися і побачили, що пес стоїть за кілька кроків від того місця, де лежить Меф Поттер, мордою до нього, й виє, задерши голову догори.

— О, Господи! Це він на нього! — водночас вигукнули хлопчики.

— Слухай, Томе, кажуть, ніби бродячий пес вив опівночі біля дому Джонні Міллера два тижні тому, і того ж вечора дрімлюга сіла на перила і заспівала, проте в них досі ніхто не помер.

— Та я знаю. То й що з того, що не помер? А ти згадай: Грессі Міллер тієї ж суботи впала на піч у кухні й страшенно попеклася.

— Але ж не померла. І навіть одужує.

— Їй все одно не жити, згадаєш мої слова. І Меф Поттер теж помре. Негри так кажуть, а вони в цих справах розбираються, Геку.

Після цього вони розійшлися, роздумуючи над своєю пригодою. Коли Том заліз у вікно спальні, ніч уже добігала кінця. Він роздягнувся якомога тихше й заснув, порадівши з того, що ніхто не дізнався про його вилазку. Хлопчик навіть не підозрював, що Сід, який мирно хропів поряд, насправді вже не спав близько години.

Коли Том прокинувся, Сід устиг уже вдягнутися і спуститися вниз. З того, як сонце освітлювало кімнату, можна було здогадатися, що вже не рано; це відчувалося і в повітрі. Том здивувався. Чому його не будили, не чіплялися до нього, як завжди? Ця думка викликала у нього похмурі передчуття. За п’ять хвилин він одягнувся і спустився вниз, почуваючись розбитим і невиспаним. Уся сім’я ще сиділа за столом, але сніданок уже закінчився. Ніхто йому не дорікав, але всі намагалися не дивитися на нього; за столом панувала мовчанка, від якої у зловмисника побігли по спині мурашки. Він сів на своє місце, намагаючись вдавати веселого, однак все було даремно — ніхто не відгукнувся, не посміхнувся, і він також замовк, а серце його сповнилось тугою.

Коли Том закінчив снідати, тітонька Поллі покликала його до себе. Хлопець зрадів було, сподіваючись, що його просто почастують різкою, але сталося гірше. Тітонька почала плакати, питаючи, чи довго він буде мучити її старе серце, і нарешті сказала, щоб він і далі чинив так само, — нехай погубить себе, а стареньку тітку зведе в могилу: вона вже нездатна щось виправити, не варто й старатися. Це було гірше, ніж тисяча різок, і душа Тома боліла більше, ніж боліло б тіло. Він плакав, просив пробачення, сто разів обіцяв виправитися й нарешті був випущений на волю, але відчував, що пробачили його не зовсім і довіри він не викликає.

Він ішов, почуваючись таким нещасним, що йому навіть не кортіло помститися Сіду; тому поспішний відступ зведеного брата через задню хвіртку виявився абсолютно зайвим. Том приплентався до школи сумний і похмурий, був покараний разом із Джо Гарпером за те, що вчора втік із уроків. Його шмагали, а він терпів з гідним виглядом людини, пригніченої серйозним горем і зовсім нечутливої до таких дрібниць. Після цього він попрямував на своє місце, сів, спершись ліктями на парту, поклав підборіддя на руки і втупився в стіну з кам’яним виразом страдника, муки якого дійшли до останньої межі. Під ліктем хлопець відчув якийсь твердий предмет. Том довго не зважав на нього, потім повільно зітхнув, змінив положення і взяв його в руки. Предмет був обгорнутий папірцем. Том розгорнув його. З його грудей вирвалось довге, протяжне, глибоке зітхання — і серце його розбилося. Це була та самісінька мідна шишечка від камінної решітки.

Остання пір’їнка зламала спину верблюда.

Розділ XI

Близько полудня містечко несподівано схвилювала страшна новина. Не потрібен був і телеграф, про який у ті часи навіть не мріяли, — чутка облетіла все місто, поширюючись із вуст в уста, від одного гурту цікавих до іншого, з дому в дім. Зрозуміло, вчитель відпустив учнів з половини уроків, і було би дивно, якби він вчинив інакше.

Біля вбитого знайшли закривавлений ніж, і, як подейкували, хтось впізнав у ньому кишеньковий ніж Мефа Поттера. Розповідали, що хтось із жителів міста, пізно повертаючись додому, бачив, як Меф Поттер вмивався біля струмка о другій годині ночі й, почувши кроки, одразу кинувся навтьоки. Це здалося підозрілим, особливо вмивання, що не входило до звичок Поттера. Говорили також, що обшукали все місто, але вбивці (обивателі не люблять довго марудитися з доказами і одразу виносять вирок) так і не знайшли. На пошуки в усіх напрямках вирушили вершники, і шериф висловив переконання, що вбивцю спіймають ще до настання темряви.

Усе містечко поспішило на цвинтар. Том забув про своє горе і приєднався до натовпу: не тому, що йому туди хотілося, — він у тисячу разів сильніше хотів би опинитися в зовсім іншому місці, — але його туди тягнуло сильно і несвідомо. Діставшись до страшного місця, він пробрався крізь натовп і побачив похмуре видовище. Йому здалося, ніби минуло століття з того часу, як він тут був. Хтось ущипнув хлопця за руку. Він озирнувся і зустрівся поглядом із Гекльберрі. Обидва відразу відвернулись і стали дивитись в різні боки. Хлопчики занервували: чи не помітив хтось, як вони переглядаються? Але всі в натовпі розмовляли, не зводячи очей із страхітливої картини.

— Бідолашний! Нещасний молодий чоловік!

— Це наука тим, хто грабує могили!

— Мефа Поттера повісять, якщо спіймають! Власне, всі репліки цим