Марк Твен - Пригоди Тома Сойєра

правда, як те, що я тут сиджу. Тільки, знаєш, Геку, тебе не можна буде взяти в банду, якщо ти будеш таким обідранцем.

Радість Гека згасла.

— Як то — не можна? А піратом можна було бути?

— Ну, це зовсім інша справа. Розбійники взагалі вважаються значно вищими за піратів. Вони майже в усіх країнах бувають вельможами — здебільшого графи та герцоги.

— Але ж, Томе, ти завжди був моїм другом! Ти ж візьмеш мене в банду, правда, Томе? Адже візьмеш, скажи?

— Геку, та я взяв би тебе, звісно, що взяв би, але що люди скажуть? Скажуть: «Ото вже банда в Тома Сойєра! Одні обідранці!» Це тебе, Геку, вони називатимуть обідранцем. Тобі, певно, це буде не дуже приємно, та й мені теж.

Гек довго мовчав — його роздирала внутрішня боротьба. Зрештою він зважився:

— Ну, добре, я поживу у вдови… ну, ще місяць. Може, і звикну. Тільки ж ти візьми мене в банду, Томе!

— Ось і домовились, Геку! Оце я розумію! Ходімо, старий, я попрошу, щоб вдова поменше тебе тиранила.

— Правда, попросиш? От добре! Якщо вона не буде так чіплятися зі своїми порядками, я і курити буду тишком-нишком, і лаятися теж, і тоді хоч трісну, а таки витримаю. А коли ж ти збереш банду та підеш у розбійники?

— Скоро. Може, сьогодні ввечері зберемося та влаштуємо посвяту.

— Що ми влаштуємо?

— Посвяту.

— А що воно таке?

— Це коли всі клянуться допомагати один одному і не видавати секретів банди, навіть якщо тебе порубають на шматки; а коли хтось зачепить когось із нашої банди, того треба вбити, і всіх його родичів теж.

— Оце здорово!

— Звісно що здорово! І клянуться рівно опівночі; і треба, щоб місце було страшне та безлюдне — найкраще в будинку, де водиться нечиста сила. Щоправда, тепер і будинків таких не лишилось…

— Не біда, аби опівночі.

— Воно то так. А клястися ми будемо над домовиною і підписуватися кров’ю.

— Оце діло! В мільйон разів краще, ніж бути піратом! Так тому й бути, Томе, буду я жити у вдови, вже ж не помру. А якщо я стану знаменитим розбійником і всі почнуть говорити про мене, думаю, вона й сама буде пишатись, що свого часу взяла мене до себе.

Закінчення

Так закінчується ця хроніка. І оскільки це історія хлопчика, вона мусить закінчитися саме так, бо якщо її продовжити, вона стане історією дорослої людини. Коли пишеш роман про дорослих, заздалегідь знаєш, де треба поставити крапку, — на весіллі; а коли пишеш про дітей, доводиться ставити крапку там, де найзручніше.

Більшість героїв цієї книги живі й здорові, вони живуть щасливо і благополучно. Може, автору колись захочеться описати подальшу долю дітей, зображених у цій книжці, подивитися, які люди з них виросли, тож не варто розповідати зараз про їх нинішнє життя.

Примітки

1

Монблан — найвища гора у Західній Європі.

2

a tête (франц.) — голова.

3

Бенджамін Франклін — один із засновників США, вчений-винахідник у галузі фізики.

4

Деніел Вебстер — американський державний діяч, знаменитий оратор.

5

Четверте липня — національне свято в Америці, цього дня було прийнято Декларацію про незалежність США.

6

Лінчування — страта підозрюваного без суду та слідства, натовпом розлючених громадян.

7

Сахем — вождь, старійшина в індіанців.

8

Сталактит — мінеральне утворення, що має форму стовпа, палі чи піраміди і звисає зі стелі печери; сталагміт — такий же виступ, що утворився від падіння мінеральної води, але він росте з підлоги.

9

Битва при Лексінґтоні відбулася під час війни за незалежність у Північній Америці 1775 року.

10

Джордж Вашингтон — перший президент США; переказують, що коли він був малий, то сокирою пошкодив вишневе дерево, але оскільки зізнався, то батько його не покарав.