Володимир Львович Єшкілєв - Фаренго. Ч. 2. Гніздо

рацію, сір. Тому поява тої земної кульової блискавки була замаскована грозою. Звичайним як для Землі явищем.

— Я вже знаю, Модо, яким буде продовження вашої історії: у Шерми були ті самі симптоми ураження, що й у брата із сестричкою та у курсантки Анс? Я вгадав?

— Абсолютно точно, сір. Ті самі симптоми. Один в один. Це не може бути простою випадковістю. Всі згадані особи зазнали, як я думаю…

— Своєрідного посвячення від чужих?

— Саме так, сір! Ви мене зрозуміли. Їхні організми могли отримати не лише ураження, але й зазнати непомітних трансформацій, стати носіями «підсаджених» енергетичних структур або ж чогось подібного. Це явне проникнення.

— Ви заслуговуєте на підвищення, — підсумував Блісс після кількох хвилин мовчання. — Хоча ви й діяли всупереч нашим статутам і… традиціям. Вважайте, що вам пощастило з начальником.

— Служу Імперії! — технік-дигендер виструнчився перед координатором.

— Тобі сподобалось? — Пела дивилась на дзеркальну стелю, де пульсувало у спільному ритмі дихання переплетене відображення двох тіл — світлошкірого і кольору байхового чаю.

— Ти ще питаєш? — Ясмін занурила свій точений носик у волосся подруги. — На цій застебнутій планеті знайти таке руде щастя… Я в шоці.

— Планетка ще та, — погодилась Пела. — Мене тутешні товстолапі задроти вже задовбали. Ти зовсім інша. Зовсім. Дівчата кажуть, що ти з Тіронії. Там краще?

— Мої батьки працювали на Тіронії, я там народилась. Але вся наша родина — із Землі. Я вважаю себе землянкою, а не тіронійкою.

— У нас в школі вчаться дві землянки. Обидві бридкі. Одна — альбінос із червоними очима, а в другої таке жирне волосся, що вже за годину після душу злипається у пасма гівнячкового кольору. Фе!

— Землянки різні бувають, — Ясмін лизнула вушко дівчини. — А тобі подобаються лише дівчата?

— Я хотіла б мати хлопця, — визнала Пела. — Але ж ти сама бачиш, які тут хлопці. Миршаві провінціали, нема на що й дивитись. У них найкрутішим щастям вважається узяти офіційний шлюб із донькою начальника. Усі товстолапі повернуті на кар’єрі, особливо на військовій. Якщо в когось із них родич служить в імперському Флоті, то це просто щось. Й не підходь, не гляне. Вища раса! Вони тут так гнуться перед усяким дрібним начальством, що мене аж нудить. А бізнесмени з них ніякі. Тут усім бізнесом керують альфійці. От вони класні пацани, ділові. Й гроші в них водяться. Я хотіла б мати хлопця з Альфи.

— Альфійці занудні.

— Й зовсім не занудні.

— Я чула, що авреліанці спеціально заохочують переселенок до лесбійського кохання. Що це така політика тутешнього уряду. Обмежують народжуваність.

— Політика? — Пела скривилась, наче від кислого. — То мене навмисно «заохотили» до Оси?.. О! — згадала вона. — Ти ж казала, що всім відомо, що Оса моя дівчина… Була моєю дівчиною, — виправилась вона і винувато притиснула свої губи до щоки Ясмін.

— Я не ревнива, руденька, не мкнися, — Ясмін підвелась із ліжка. — А ваші з Осою ігри хтось записує і продає. Можна придбати у вільному доступі і в різних форматах. Ви з Осою справжні зірки місцевого порно. Скоро із тих записів симуляшку зроблять. Якщо вже не зробили.

— Сволота! Падли! — Пела щиро вгризлась у подушку. Вона відчула, як горить її обличчя. Якби вона вміла плакати, то почала б ревіти, як шмарката малолітка.

— Та не переживай ти так. Знаєш, скільки дівчат на Аврелії заздрять тобі смертельною заздрістю? — Ясмін щиро милувалась видовищем розлюченої красуні, її рухливою рудою гривою, що відливала міддю у матовому сяйві поляризованих світильників.

— Мені та їхня заздрість до одного місця. От до цього, — Пела поплескала себе нижче спини. — Падли! — дівчина запустила подушку у дзеркальну стіну — Мене, як останню дурепу, підставили… Якби я знала, хто це знімає…

— Може, Оса в курсі.

— Ти так думаєш? Ні, я не вірю… — Пела аж зблідла від такого припущення.

— А хто із вас двох обирає душову кабінку? — Ясмін потягнулась усім своїм розкішним тілом, схилила голову набік і змовницьки підморгнула подрузі.

Пела згадала, що кабінку для їхніх таємних зустрічей завжди обирала Оса. «Вб’ю суку!» — вирішила вона. А потім ще один здогад виплив з її пам’яті: хитра посмішка Ясмін в автобусі, коли вони уперше побачили одна одну.

«Побачили одна одну вживу, — виправила себе Пела. — Вона впізнала мене. Вона бачила записи з кабінок. Мене ж, завдяки тій зрадниці, знає уся ця клята Аврелія… От звідки ноги ростуть!»

— Так ти бачила мене… наші з Осою…

— Бачила. Мені сподобалось. Навіть дуже. Я відразу помітила, що ти не знаєш про запис, що ти кохаєш ту стерву по-справжньому. Таке неможливо зіграти, руденька… Я передивилась усі записи з тобою, які лише знайшла у мережах. Ти вартуєш більшого, я ж тобі кажу.

— Її вбити мало. Підлота, дрантя…

— Лиши в спокої ту Осу, мисли ширше. У щирому коханні гріха немає.

— Гріха? — перепитала Пела. — Нас вчать, що «гріх» є означенням застарілого релігійного уявлення про втрату цноти. Ти сектантка?

— Чого б це раптом?

— Я знаю, що на Тіронії багато сектантів. Серед людей, а особливо серед клонів.

— Я не сектантка. А щодо втрати цноти… Ти знаєш ці рядки:

Кохання є набуванням єдності,

кохання є накопиченням цноти,

сонячного запаху, нечемних напружень тіла,

річкової ходи через вузькі лази ревнощів,

під мостами помсти,

крізь отвори денних проникнень…

— Ні, уперше чую. Накопичення цноти? — дівчина ворухнула губами, наче смакуючи парадоксальне словосполучення. — Прикольно. Й хто ж це написав?

— Одна заборонена поетеса.

— Заборонена? — здивування Пели було щирим. Вона вперше почула, що існують заборонені поети. — А чому її заборонили?

— Колись тобі розповім, — на обличчя Ясмін раптом набігла холодна тінь.

— А як її ім’я?

— Шерма Шайнар, вона з Ноли.

— А почитай ще щось з її віршів.

— Слухай:

Я знову прив’язана до платану.

Мене намастили медом, щоби комахи знали, куди летіти;

щоби вони заповзли в мене через усі отвори

і щоби після їхніх щелеп мене стало зовсім мало,

самі лише кістки: блискучі, гладенькі,

такі ж досконалі, як я тепер. Тому що насправді комахи

відкривають глибші шари краси,

а не знищують, як думають ті, хто ненавидить.

— Це отак я прив’язана до самої себе, — після довгого мовчання мовила Пела.

— Ти сказала, як поет, — Ясмін присіла на ліжко і заходилась пестити Пелу. — Ти не пробувала писати?

— Ні, — дівчина відсунулась від флаг-марінера. — То не моє.

— Щось не так, руденька?

— Я хочу більше знати про цю Шерму. Де можна дізнатись про неї?

— Я ж уже казала: вона заборонена поетеса. Якщо ти зробиш запити щодо неї