Стіг Ларсон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Він увімкнув комп’ютер, зайшов на «www.google.com» і зробив запит на підприємства Ванґера. Знайшлося сотні сторінок — концерн «Ванґер» відчутно здав свої позиції, але як і раніше майже щодня фігурував у ЗМІ. Мікаель зберіг близько дюжини статей, що аналізували діяльність концерну, а потім пошукав по черзі на імена Дірка Фруде, Хенріка Ванґера і Мартіна Ванґера.

Мартін Ванґер багато разів згадувався як новий генеральний директор підприємств Ванґера. Інформації про адвоката Дірке Фруде було не так багато: він був членом правління гольф-клубу в Хедестаді і про нього говорили у зв’язку з «Ротарі-клубом». Про Хенріка Ванґера, за одним винятком, писали тільки в матеріалах про історію концерну. Однак місцева газета «Хедестадс-курірен» два роки тому у зв’язку з вісімдесятиліттям колишнього промислового магната дала його короткий портрет. Мікаель роздрукував кілька текстів, у яких начебто була суть, і в нього вийшла добірка сторінок на п’ятдесят. Потім він закінчив розбирати стіл, спакував коробки, які треба було перевезти, і пішов додому. Він напевно не знав, коли знову сюди повернеться, та й чи повернеться взагалі.

Лісбет Саландер проводила Святвечір у лікарняному пансіонаті «Еппельвікен» у містечку Уппландс-весбю. Вона привезла з собою різдвяні подарунки: туалетну воду від Діора і різдвяний бісквіт із супермаркету «Оленс». Лісбет пила каву, дивлячись на сорокашестилітню жінку, що намагалася незграбними пальцями розв’язати вузлик на упаковці подарунка. У погляді Саландер відчувалася ніжність, хоча вона як і раніше не переставала дивуватися з того, що ця чужа жінка навпроти доводиться їй матір’ю. Хоч як вона намагалася, а все ж не могла знайти й найменшої схожості ні в зовнішності, ні в характері.

Нарешті мати втратила надію впоратися з вузликом і тепер сиділа, безпорадно дивлячись на пакет. Сьогодні був не кращий її день. Лісбет Саландер простягнула ножиці, що весь час лежали на столі на найвиднішому місці, і мати просяяла, ніби отямившись.

— Ти, мабуть, вважаєш мене дурепою.

— Ні, мамо. Ти не дурепа. Просто життя несправедливе.

— Ти бачилася з сестрою?

— Давно.

— Вона ніколи мене не навідує.

— Я знаю, мамо. Мене вона теж не навідує.

— Ти працюєш?

— Так, мамо. У мене все гаразд.

— А де ти живеш? Я навіть не знаю, де ти живеш.

— Я живу в твоїй старій квартирі на Лундаґатан. Уже кілька років. Я перевела контракт на себе.

— Можливо, влітку я зможу тебе навідати.

— Ну звісно. Влітку.

Мати нарешті розпакувала подарунок і з насолодою вдихала аромат туалетної води.

— Дякую, Камілло, — сказала вона.

— Лісбет. Я Лісбет. Камілла — це моя сестра.

Мати знітилась, і Лісбет Саландер запропонувала піти подивитися телевізор.

Традиційну для Святвечора годину мультфільмів Діснея Мікаель Блумквіст провів з дочкою Перніллою на віллі в колишньої дружини Моніки та її нового чоловіка в передмісті Соллентуна. Він привіз Перніллі різдвяні подарунки; порадившись, вони з Монікою домовилися подарувати дочці iPod, mрЗ-плеєр, завбільшки як сірникова коробка чи трохи більший, але здатний вміщати все зібрання дисків Пернілли. Зібрання ж було чималеньким, і подарунок виявився досить дорогим.

Батько з дочкою мало не годину просиділи разом в її кімнаті на другому поверсі. Мікаель розлучився з матір’ю Пернілли, коли їй було п’ять років, а новий татусь у неї з’явився в сім. Не те, щоб Мікаель ухилявся від контактів з дочкою; Пернілла навідувала його приблизно раз на місяць і влітку проводила тиждень на його дачі в Сандхамні. Не можна сказати і що Моніка намагалася перешкоджати цим контактам або що Перніллі не подобалося батькове товариство — навпаки, буваючи разом, вони зазвичай чудово ладили. Проте Мікаель в основному надавав доньці вирішувати, як інтенсивно вона хоче з ним спілкуватися, надто після того, як Моніка знову вийшла заміж. Коли Перніллі було років одинадцять-дванадцять, вони майже не бачилися, і лише останніми роками їй захотілося зустрічатися з батьком частіше.

Дочка стежила за судовим процесом з твердим переконанням, що все йшло саме так, як запевняв Мікаель: він був невинний, але не зміг це довести.

Вона розповіла про кандидата в бойфренди з паралельного класу гімназії, а ще про те, що стала членом місцевої церковної громади і вважає себе віруючою. Мікаель був вражений, але від коментарів утримався.

Його запросили залишитися на вечерю, та Мікаель відмовився; він уже домовився із сестрою, що проведе Святвечір з її родиною на віллі, розташованій у престижному приміському районі.

Вранці Мікаель також отримав запрошення відсвяткувати Різдво з Ерікою та її чоловіком у передмісті Сальтшебаден, проте відмовився, гадаючи, що прихильне ставлення Ґреґера Бекмана до любовних трикутників повинно мати межу, а йому зовсім не хотілося з’ясовувати, де саме ця межа проходить. Еріка заперечила, сказавши, що запрошення якраз іде від її чоловіка, і дорікнула Мікаелю тим, що він не хоче взяти участь у справжньому трикутнику. Мікаель посміявся — Еріка знала, що він гетеросексуальний до самих кісток, і пропонувала це не всерйоз, — але його рішення не проводити Святвечір у компанії з чоловіком коханки залишилося непохитним.

Врешті він зателефонував своїй сестрі Анніці Блумквіст, по чоловікові Джанніні, коли її італійський чоловік, двоє дітей і взвод чоловікової рідні якраз різали різдвяний окіст. За вечерею він відповідав на розпити про суд і вислуховував різні добрі, але абсолютно безглузді поради.

Не коментувала вирок тільки Мікаелева сестра — але, з другого боку, вона була в цій компанії єдиним адвокатом. Легко вивчивши юриспруденцію і пропрацювавши кілька років судовим секретарем і заступником прокурора, Анніка разом з кількома друзями відкрила власну адвокатську контору з офісом у центральній частині міста, на острові Кунгсхольмен. Анніка спеціалізувалася на сімейному праві, і Мікаель навіть не встиг помітити, як, власне, це сталося, а його молодша сестра вже почала з'являтися в газетах і на теледебатах в ролі феміністки і адвокатеси, що захищає права жінок. Вона часто представляла інтереси жінок, що зазнавали погроз або переслідувань від чоловіків чи колишніх бойфрендів.

Коли Мікаель допомагав Анніці готувати каву, вона взяла його під руку і спитала, як він себе почуває. Він відповів — як мішок з лайном.

— Наступного разу наймай гарного адвоката, — порадила вона.

— В цьому випадку від адвоката мало що залежало.

— Що ж, власне, сталося?

— Сестричко, давай іншим разом.

Вона обійняла його і поцілувала в щоку, після чого вони повернулися до решти родини, несучи різдвяні бісквіти і філіжанки кави.

Коло сьомої години вечора Мікаель вибачився і попросив дозволу скористатися телефоном на кухні. Він подзвонив Діркові Фруде — на задньому плані у того лунав гомін голосів.

— З Різдвом, — привітав його Фруде. —