Людмила Черниш - Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш

9 розділ

   Король нашого факультету з'явився дуже швидко. Ми навіть накрутити себе не встигли, як він влетів у кімнату й одразу ж нахилився до дівчини. А побачивши чорну карту, навіть в обличчі змінився. Подивився спочатку на Сунру з Вімлою, а потім перевів погляд на мене.

   Цікаво, він знає, що сталося насправді, чи поки що тільки ситуацію поверхнево? Підхопив Ріну на руки й поклав на ліжко. Потім дістав із кишені форми кілька карт білого та синього кольору. Але вони не допомагали.

   Я не знаю, що в них там був за ефект і якою силою мали володіти. Але те, що Сідрік злився і навіть кілька разів вилаявся собі під ніс, говорило саме за себе. Я продовжувала стояти, а по щоках скочувалися сльози.

 - Що у вас тут сталося? Чому в гуртожитку факультету світлих, знаходиться карти ворожого факультету? Хіба ви не знаєте, що торкатися до них, або тим паче намагатися їх активувати - заборонено!? - і піднявся, дивлячись на всіх. А потім зупинивши свій погляд на мені. - Чому ти плачеш?

 - Бо винна у всьому, що тут сталося, - чесно зізналася я, не піднімаючи погляду.

 - Як ти можеш бути винна в тому, що Ріна доторкнулася до карти факультету темних? - мабуть, він не знає повної картини того, що сталося.

 - Ось так, - я нагнулася, щоб підняти карту.

   Сідрік спробував мене зупинити, не дозволити повторення ситуації, але я виявилася швидшою. Спокійно підняла її і випросталася. А хлопець завмер зі здивуванням на обличчі. Здається, те, що він побачив, його трохи дивувало, але ще більше шокувало.

   Ми всі мовчали, дівчата сіли на свої ліжка, розуміючи, що допиту не уникнути. Ми порушили кілька правил, і може бути таке, що доведеться понести покарання. Одна з нас постраждала, і може навіть не повернутися до звичного життя.

   Я мала вистояти і не погоджуватися на вмовляння з експериментами. Або прикинутися, що торкатися до карт не можу. Що спіймала їх не руками, а якимось іншим чином. Та й ховати свою знахідку потрібно було набагато краще.

   Але якщо замислитися, то проблему можна вирішити в такий самий спосіб, в який вона і створилася? Адже якщо взяти отруту в правильній пропорції, з неї можна зробити протиотруту. Чи це я просто намагаюся себе в цьому переконати і скинути хоча б трохи відповідальності?

 - І як давно ти можеш торкатися до карт факультету темних? - Сідрік випростався і підійшов до мене, нависаючи як скеля.

 - При першій зустрічі з ними. Вони самі лягли мені на руку, коли з'явилися випадково переді мною, - сказала правду я.

 - А до білих карт ти можеш торкатися? - я кивнула, опускаючи погляд. - Значить ти можеш збирати карти всіх факультетів. А це означає, що й активувати зможеш.

 - Ми намагалися активувати одну з карт, але вона не подіяла, - втрутилася Вімла. А потім одразу ж замовкла і теж опустила погляд у підлогу.

 - Для того, щоб активувати карту, потрібно не тільки прочитати заклинання і переломити її. Але ще й захотіти, щоб магія подіяла саме так, як вона має це зробити. А якщо її застосувати, але боятися чи не хотіти чогось, вона не спрацює.

 - Так ось чому нічого не сталося, - подумала в голос я.

 - І яку карту ви намагалися застосувати? - Сідрік дивився на мене, і я відчувала, що він розсерджений.

 - Мовчазних бульбашок або якось так, я точно не пам'ятаю назву, - відповіла я, піднімаючи свій погляд.

 - Ви маєте залишити це все в секреті. Адже якщо про твою особливість дізнається Ларіон, то зазіхатиме на тебе, як на свою власність, - а потім повернувся до моїх сусідок по кімнаті. - Залиште нас поки що наодинці.

 - Але я ж не річ, щоб на мене заявляти свої права, - я навіть трохи розлютилася.

 - Для короля факультету темних це абсолютно не має значення. Він ніколи й за жодних обставин не відпустить своє. І не дозволить, щоб на це зазіхав хтось інший. Людина ти, чи простий артефакт, та навіть якби була звичайною книжкою. Якщо належиш йому, то це так і буде, - з цілковитою впевненістю в словах відповів хлопець.

 - Але ж ти король нашого факультету, ти такий самий сильний студент, як і він. Хіба не зможеш захистити студентку свого факультету? Якщо я опинилася на світлому боці, значить добра в мені більше, ніж зла. Або темряви... або ще чогось такого, що цінується в інших, - я так рознервувалася, що навіть сіла на ліжко.

 - Так, я сильний, але моя сила поступається перед владою і могутністю Ларіона. Як би не було прикро, але зло завжди сильніше за добро. Тому проти нього потрібно боротися разом, - а ось такого я точно не очікувала.

 - Але що тепер буде з Ріною? Як її врятувати? - я подивилася на лежачу рудоволосу дівчину, оповиту серпанком.

 - У нас є рівно година, після прокляття, щоб його знешкодити. І я зроблю все, щоб це зробити, - він попрямував до виходу. Але я підскочила і тут же поставила те запитання, яке весь цей час крутилося в мене у голові.

 - А якщо не вийде своїми силами його анулювати? Що, якщо знадобиться саме втручання Ларіона? - Сідрік завмер, кілька секунд над чимось думав, а потім повернувся.

 - Будемо вирішувати питання в міру їх надходження. Не варто хвилюватися, просто більше не робіть подібних помилок, - і кудись пішов.

   А в кімнату тут же вбігли Вімла і Сунра. Дівчат трясло і від пережитого жаху, і від хвилювання за подругу. Вони хоч і боялися наближатися до її ліжка, але все одно сіли на моєму, спостерігаючи за тим, що відбувається.

   Ріну так само огортав темний серпанок, залишаючи на видноті тільки спокійне обличчя. Було таке відчуття, що дівчина просто спить, ледь помітно дихаючи. І будь-який шерех може її розбудити. Але ні наші слова, ні наші прохання, ні навіть наше благання, не приводили її до тями.

   Час тягнувся незвично довго. Здається, що минуло вже хвилин двадцять, а насправді всього п'ять. Ми сиділи і чекали приходу Сідріка, ми навіть сподівалися на те, що наша подруга просто прокинеться, а саме прокляття відкотиться в небуття. Але все виявилося куди складніше і страшніше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍