Сергій Фішер - Червоний рахунок, Сергій Фішер

— Золотарьова? — Шумська піднесла брову. — Що ви тут робите?

— Я шукала доцента Валерського, — відповіла Злата, намагаючись говорити спокійно. — Хотіла проконсультуватися щодо курсової.

Шумська пильно вивчала її обличчя, наче шукаючи ознаки брехні.

— У нас не пишуть курсові з математики на першому курсі, — сказала вона холодно. — І доцент Валерський на лікарняному. Припиніть шукати зустрічі з ним і краще підготуйтеся до засідання комісії завтра.

З цими словами вона пройшла повз Злату, залишивши її стояти приголомшеною. Шумська знала. І вочевидь, стояла на боці Валерського.

Злата повільно вийшла з кафедри, відчуваючи, як земля хитається під ногами. Ситуація була гіршою, ніж вона думала. Якщо Шумська вже налаштована проти неї, шанси відстояти свою позицію на комісії мізерні.

Кілька студентів, які проходили повз, помітно відвернулися, побачивши її. Одна дівчина, з якою вони раніше разом співали в хорі, буквально перейшла на інший бік коридору. Злата відчула, як шлунок стискається від тривоги і сорому.

Вона дістала телефон, збираючись написати Соні, коли помітила пропущений дзвінок від Дамира і повідомлення: «Нам потрібно поговорити. Це у твоїх інтересах».

Злата стиснула телефон так сильно, що кісточки пальців побіліли. Він грав саме так, як передбачала Соня — створював ситуацію, в якій вона буде змушена прийти до нього. Але цього разу вона не збиралася потрапити в його пастку.

Замість того, щоб відповісти Дамиру, вона написала Соні: «Валерський на лікарняному. Шумська знає все і чекає на комісії. Люди уникають мене. Потрібен план».

Відповідь прийшла швидко: «Зберігай копії всіх розмов з Дамиром. І підготуй флешку з фотографіями на випадок крайньої необхідності».

Злата сховала телефон і попрямувала до аудиторії, щоб хоч кудись подітися до початку занять. Кілька студентів, які вже сиділи всередині, обернулися, коли вона увійшла. Хтось прошепотів її ім'я. Хтось хмикнув.

Вона сіла в найдальшому кутку аудиторії, відчуваючи, як її обличчя палає від сорому. Вперше за довгий час вона відчула себе абсолютно самотньою і беззахисною. І ця самотність обпікала гірше, ніж будь-який осуд.