Інгеборг Бахман - Пора серця. Листування

{188} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Позітано, 16.9.1952

Позітано{189}, 16.ІХ.52.

Дорогий Паулю,

можливо, до Відня цими днями надійшов Твій лист — а мене там немає.

Я поїхала до Італії зі своєю сестрою, очікуючи, властиво, багато для себе від подорожі; я надіялась, що вона наверне мене на інші думки, полегшить мій стан, що тиск цих останніх місяців облишить мене. Та мені радше стало ще гірше. Ця країна видається мені нестерпною, і я хочу повернутись раніше, аніж було заплановано.

Власне кажучи, я хотіла спочатку написати Тобі й запитати, чи міг би Ти сюди також приїхати. Однак потім я була надто переконана в тому, що в жодному разі Ти не приїдеш. Тепер уже пізно, рік незабаром дійде кінця, сповнений буденної праці, без жодних змін. Я знову багато думаю про Париж, та оскільки знаю, як мало Ти хочеш, щоб я приїхала, то знову й знову переношу поїздку. Я боюся минулого там, і боюся, що буду там ще самітнішою, аніж удома.

Спробуй усе-таки, якщо Ти ще не зробив цього, знову написати мені.

Інґеборґ

37{190}Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, дарчий надпис у збірці «Мак і пам'ять»{191}, Париж, березень 1953

Для Інґеборґ,

кухлик блакиті{192}

Пауль

Париж, березень{193} 1953 р.

38 {194} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, 29.6.1953

Відень, 29-го червня 1953 р.

Вибач, що я тільки сьогодні дякую за вірші{195}. Мені бракувало мужності.

Тепер Нані і Клаус багато розповідають мені про Париж{196}, і мені вже не видається настільки тяжким писати цього листа.

У серпні я їду із Відня{197} геть, до Італії, і не повернуся більше ніколи.

Я дуже шкодую, що не приїхала в травні{198}.

Вірші — це найдорожче для мене з того, що беру зі собою. Бажаю Тобі великого щастя, і знаю, тепер воно прийде до Тебе.

Інґеборґ

39 {199} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, 18.7.1953

Відень, 18-го липня 1953 р.

Дорогий Паулю,

Нані та Клаус розповідали мені, що Ти упорядковуєш антологію австрійської лірики{200}. Я охоче надішлю Тобі дещо, однак, будь ласка, не почувайся зобов’язаним помістити там і мого вірша. Зроби це тільки тоді, коли відчуватимеш, що можеш відповідати за нього. Я визнаю слушність Твого рішення, яким би воно не було.

Єдина умова: десь має стояти примітка, що вірш узятий зі збірки «Відрочений час» (видавництво Франкфуртер Ферлаґанштальт, 1953). Там ці вірші вийдуть у вересні{201} в серії «Студіо».

Наступними місяцями пошта може мені надходити на каринтійську адресу (Клаґенфурт, Гензельштрасе 26). До 1-го серпня я ще буду у Відні.

Бажаю Тобі гарного літа.

Інґеборґ

У додатку: вірші «Вість», «Березневі зорі», «Опади, серце, із дерева часу», «Полководцеві» та «Великий ландшафт біля Відня».

Вість

Із теплуватого моргу неба виходить сонце.

Там — не безсмертні,

а полеглі в боях, дізнаємося ми.

Сяйво не зважає на тління. Божество наше,

історія, замовила для нас гріб,

воскресіння з якого не буде.

Березневі зорі

Сівба ще не близько. Виринають

рілля під дощем та березневі зорі.

Формулі безплідних думок

підкоряється всесвіт за прикладом

світла, яке не торкається снігу.

Під снігом, напевне, порох

і те, що ще не зотліло, пороху

майбутня пожива. О вітре, здіймись!

Знову плуги розтинають темінь.

Дні починають ставати довшими.

Довгими днями нас, не питаючи, висівають

у ті криві або прямі лінії,

і зорі зникають. А на полях

ми розквітаємо або гинемо впереміж,

покірні дощу й наостанок згідні зі світлом.

Опади, серце

Опади, серце, із дерева часу,

Опади, листя, із охололих гілок,

колись огорнених сонцем,

опади, як падають сльози з навстіж відкритих очей!

Усе ще куйовдить від ранку до вечора вітер

кучері Бога землі, що спадають на засмагле чоло,

та кулак під сорочкою вже затискає

зяючу рану.

Тому будь незворушним, коли ніжні рамена хмар