Стейсі Браун - Як викрасти серце адвоката, Стейсі Браун

Він відвертається, розчаровано всміхнувшись.

- Соня, я завжди отримую все що хочу, - темні очі врізаються в мене, а його голос ніби про щось попереджує.

- Що це означає? - насторожено запитую, бо його слова напружують мене.

- Нічого, просто ти маєш це знати, - риси його обличчя стають м'якішими, - повечеряй зі мною.

Втрачаю відчуття рівноваги. Різка зміна його тону збиває мене з пантелику. Але його бажання ще раз зустрітись зігріває моє серце.

- Я не знаю... - соромлячись, опускаю очі.

- Я заїду ввечері о сьомій, - він не питає, а наполягає.

Мені важко дихати, важко приймати якісь рішення, бо моя впевненість постійно розчиняється, коли цей владний чоловік поруч зі мною. Я не маю сил, аби відмовити йому. Тому лише коротко всміхаюсь і берусь за ручку дверцят.

- Дякую, що підвіз...

Та не встигаю я завершити фразу, як його рука хапає мою долоню і різко, але обережно смикає на себе. Моє тіло летить йому назустріч. Друга його рука заривається в моє волосся і не дає відхилитись від нього.

Гарячі вуста накривають мої в палкому поцілунку. Його язик наполегливо вривається і заявляє свої права на мене. В ніс врізається запах його парфумів і дорогого алкоголю. Спочатку я не розумію що відбувається. Не можу рухатись. Просто дозволяю йому отруювати мене своїм пристрасним поцілунком. Але потім моє тіло саме піддається на його провокацію і я починаю смакувати його вуста, відповідаючи на поцілунок.

Закриваю очі. Насолоджуюсь відчуттями. Цей поцілунок, наче потужний розряд струму, проникає в кожну клітинку мого тіла.

Між нами пожежа. Мені не вистачає повітря. Розриваю цей поцілунок, глибоко вдихаючи повітря. Відкриваю очі і врізаюсь в темний блискучий погляд, що пробирає до кісток. Він п'яний... і не від алкоголю. Та я й сама відчуваю як сп'яніла від цього поцілунку.

Його погляд знов падає на мої губи. І я розумію, що краще нам спинитись зараз, бо потім буде вже запізно. Випрямляюсь і обережно забираю руку з його гарячої долоні.

- На добраніч... - збентежено промовляю і розвертаюсь до дверцят.

Холодний вітер протвережує мої сп'яніле від пристрасті тіло, коли я виходжу з машини. Перед тим як закрити дверцята, я розвертаюсь і знов потрапляю в полон його гострого погляду.

- На добраніч, Софіє... - лунає низький голос, що змушує мене тремтіти.

Зачиняю дверцята і прямую в під'їзд. Губи й досі печуть. В мене паморочиться голова, а тілом пробігають приємні імпульси, що змушують моє серце нестримно калатати. Цей чоловік не залишає мене байдужою. Він наче ураган ввірвався в моє життя і не залишає в спокої. Але я й не хочу ніякого спокою. Думки про наше майбутнє побачення зігрівають зсередини, і я розумію, що відчуваю те, чого не відчувала вже давно... здається, я в нього закохуюсь...