Роман Олійник (Argonayt) - Злопам’ятна Абатиса, Роман Олійник (Argonayt)

10

– Це повний капець, – тільки й спромігся промовити я коли норовлива актриса, одним ковтком допивши свій трунок, залишила нас одних в комірчині.

– Так, – погодився зі мною Мігель. – Ми зазнали невдачі й більше нічого не можемо зробити. Час повертатися додому. Де там поділася наша провідниця.

Вияснити це нам не вдалося, бо з коридору почувся якийсь гамір, а вже за мить двері у кімнатку розчахнулися і на порозі з’явилося два дракайни в бойових обладунках. Один з них тримав в руках короткий ятаган, другий цілився у нас з великого пістоля.

– Дідько – вирвалося у мене, і моя рука інстинктивно потягнулася до пояса де мали знаходитися піхви з мечем. Однак ніякої зброї у мене не було. Ми залишили її в печері на гірському плато. Перед ворожими солдатами я з побратимом опинилися абсолютно беззахисними. Краєм ока помітив як Мігель безпорадно розглядається навколо, мабуть шукає хоч щось підходяще для самозахисту.

До сутички однак не дійшло. Прозвучало коротке сичання і ворожі вояки розійшлися в сторону пропустивши в комірчину ще одного дракайна. Той хоч і був в обладунках однак зброї своєї не показував і на нас не наставляв. Кілька тривожних ударів серця він уважно нас розглядав, а потім на мій подив заговорив зрозумілою мовою:

– То це ви ті порушники, що незаконно проникли у наш світ?

Дракайн не так запитував як констатував факт, однак Алонсо вирішив все ж таки вітіювато відповісти йому:

– Так, ми ті чужинці, що стали непроханими гостями у вашому домі. Просимо вибачення, якщо своїм неочікуваним візитом завдали вам якихось незручностей.

– Незручностей було б значно менше якби ви сиділи у себе вдома і не лізли туди куди вас не кликали. Казав же Майстрам Мандрів остаточно запечатати браму, а вони все твердять що вона буцім вже не придатна для переходу.

Остання фраза вочевидь призначалася не для нас і чесно кажучи залишилася незрозумілою для мене. Не знаю чи щось зі сказаного втямив Мігель, та рятуючи наші шкури він не вгавав:

– Якщо шляхетні господарі проявлять свою милість і дозволять нам залишити цей світ ми будемо безмежно вдячні їм за можливість повернутися додому.

– Не тільки дозволять, а негайно випроводять вас звідси, – просичав дракайн і несподівано додав. – Чоловіче, ти не міг би говорити чітко і без оцього словоблудства. Бачу що військовий, а базікаєш наче придворна фрейліна.

Від такого зауваження у нас обидвох щелепи повідвисали. Помітивши наше здивування дракайн вишкірився у задоволеній посмішці та пояснив:

– Я достатньо багато часу провів у вашому світі тож добре знаю як з вами треба балакати.

– Хто ви? – запитав іберієць і в його голосі почулося приховане зніяковіння.

– З цього і варто було розпочинати, а не кривлятися тут. Я магістр вивідування. Моє ім’я ви й так не зможете вимовити, тому надалі звіть мене просто Вивідувач, бо саме такою справою я займався тривалий час. Хто ви такі я вже знаю, а от що з вами робити поки що не маю і найменшого поняття.

– Може просто відпустіть нас додому та й все, – несміливо запропонував я. – Ми ж вам нічого поганого не зробили.

– Якби ж то все було так просто. Ми вас звісно відпустимо, але як нам повернути бранку, що зараз ув’язнена в монастирі?

– Так це буде нелегко зробити, – погодився з дракайном іберієць. – Припускаю, що абатиса добровільно не відпустить свою полонянку. Вона начебто хоче взамін отримати свою сестру, але та не хоче повертатися, та й боюся Жозефіна все рівно спробує обманути. А силоміць ви свою одноплемінницю не визволите. На острові зараз знаходиться ціла армія кардинала Фелліні. Відбудеться кровопролитна битва у якій загинуть багато воїнів з обидвох сторін. Власне ми й прибули сюди, щоб попередити війну. Тільки як це тепер зробити?

Вивідувач згідливо кивнув головою, і у мене не залишилося й найменшої крихти сумнівів у тому, що він про все це добре знає і без пояснень Алонсо. Якусь хвильку ми мовчки стояли обдумуючи, здавалось би, безвихідне становище. Раптом одна думка пронизала мій розум. В голові з’явилася шалена ідея, яка у випадку успіху, могла вирішити всі проблеми. Я ще кілька ударів серця зважав усі «за» та «проти», а потім почав викладати свої міркування перед побратимом та дракайном.

– Шановні, здається я придумав, як нам найкраще вчинити. Тільки нам доведеться довіритися одне одному й діяти спільно.

– Що ти пропонуєш, чужинцю? – запитав Вивідувач. – Чому заговорив про довіру між нами?

– Бо без цього нам не вдасться реалізувати мій план. То ви готові його вислухати?

– Так, – невдоволено просичав дракайн.

– Тоді дивіться, до чого я додумався. Очевидно що настоятельниця монастиря добровільно не відпустить свою жертву, а силою ви її звідтам не визволите. Та ми зациклилися тільки на цих двох варіантів і навіть не помічаємо що є ще третій. Ми абсолютно забули про існування такої важливої фігури, як кардинал Фелліні. Не думаю, що Його Преосвященство горить бажанням вторгатися в чужий світ і розпочинати війну з непередбачуваним кінцем. У нього ще достатньо проблем і без вас. Наш світ кишить мерзенними створіннями, боротьба з якими забирає всі сили та ресурси кардинала. Для чого йому ще одні, такі могутні вороги, як дракайни?

Я вважаю, що Його Преосвященство заманили сюди обманом, мовляв на острові незабаром відкриється прохід, звідки хлине орда загарбників. Саме тому він і привів на Сан-Рафаель своє військо щоб запобігти цьому. Якщо б нам вдалося переконати Фелліні, що ніякого вторгнення не планується, а сам прохід буде довіку замкнутий, то можна було б спробувати домовитися, щоб бранку відпустити. Все-таки в церковній ієрархії кардинал знаходиться вище чим абатиса, і Жозефіна не наважиться відкрито протистояти його наказам. А на прямий непослух чи навіть бунт вона точно не піде, бо все таки військова потуга у Фелліні значно могутніша чим те що може виставити монастир.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍