Ніка Сасс - Міст: Подарунок з минулого, Ніка Сасс

- Заходь, - відчинив ширше двері, пропускаючи дівчину в передпокій.

- Ти відпочивав, напевно краще перенесемо розмову на інший день...

В цей момент в передпокій вибіг рудий кіт.

- Марсік? - здивувалась Агата, опускаючись поряд з тваринкою. - Мій хороший, - погладила його хутряну спинку вона, а кіт відповів їй гучним муркотінням.

Стас аж на кілька миттєвостей завис. “Яка ж вона гарна”, та потім мотнув головою, скидаю це марево.

- Так, виріс вже. Гм. Кава? Чай? - спитав, прямуючи на кухню.

- Чай, - відповіла Агата, ідучи за ним. 

Вона сіла біля кухонного острівця і спостерігала за діями хлопця. Чорна футболка вигідно підкреслювала його рельєфні м’язи, що рухались при кожній дії. Кожен його жест видає впевненість і силу, тож вона не могла відірвати очей. Він обернувся, впіймавши її погляд.

- Тримай, - поставив перед дівчиною чашку з чаєм, а сам сів поряд.

- Дякую.

- Ти прийшла, щоб поговорити, тож починай, - нагадав Стас, відпиваючи зі своєї чашки ковток напою.

- Так. Хотіла розповісти тобі правду про те,  що сталося шість років тому. Тоді я не могла вчинити інакше.

- Поясни чому? Що тоді сталося? - не зміг приховати емоцій чоловік.

- Олег...Він шантажував мене...Він міг зруйнувати твоє життя...Якби я не погодилась на шлюб із ним, тому ...Ти ж пам’ятаєш, хто його батько...Я не могла вчинити інакше...

- Дідько! - він схопився зі стільця і став біля вікна, намагаючись заспокоїтись, але це було важко. - Чому ти нічого мені не сказала?! Ми б щось вирішили. Твій батько теж приходив до мене і пропонував гроші і кар’єру, якщо я покину тебе, але я не повівся. 

- Що? І чому ти не сказав мені? - очі дівчини стали більшими від здивування.

- Це нічого не змінило. Не хотів, щоб ти засмучувалась, - він знервовано скуйовдив волосся на потилиці.

- А я не хотіла щоб через мене зруйнувалося твоє життя, - промовила дівчина з сумом.

- Ти знаєш, що зі мною тоді було?! Я думав, збожеволію...

- Я...Мені теж було важко. Але він погрожував...Він був наче одержимий ідеєю шлюбу зі мною...Пробач...- на її очах з’явились сльози.

- Трясця! - він обернувся і побачив її очі повні сльоз. - Карамелька, - прошепотів Стас, легенько торкаючись великим пальцем її щоки, стираючи сльозинку. І коли він встиг підійти до так близько? Дівчина затримала подих, поки він веде пальцем вздовж її вилиці, потім проводить по губам. Її серце б’ється наче божевільне, як і його. Всі почуття такі загострені. Вона прикриває очі, очікуючи поцілунку, але цього не відбувається.  Наступної миті Стас відходить від неї до вікна. Зараз він усвідомив наскільки сильно насправді сумував. Саме цієї миті зрозумів, що все ще її шалено хоче, не дивлячись на образу. Агата очікувала на поцілунок, бо можливо відчуває теж саме. І цієї миті він міг би піддатися спокусі, на якийсь час забувши про те, що сталося в минулому і що буде після. Але він не міг так вчинити по відношенню до Юліани. Відвернувшись до вікна, він прикрив очі. І в його уяві відразу замиготіли картинки, як саме все могло статися, якби він не зупинився. Карамелька б відповідала на його поцілунки з таким самим запалом і пристрастю, що відчував і він. Вона б стогнала і танула від його цілунків і пестощів. А потім він би зняв із неї сукню... “Дідько!” - вилаявся тихо.

- Я...Мені варто піти. Данилко вдома сам, раптом прокинеться...- вона швидко пройшла до передпокою і взулась. 

- Ми ще не договорили...

- Давай іншим разом. Надобраніч.

Стас поглянув на неї з якоюсь тугою і зачинив двері.

Цей вечір довів, що нічого не змінилось за ці шість років, і він так само сильно бажає цю дівчину. Якби вони зустрілись за інших обставин, то не певен, що зміг би зупинити це божевілля, що ледь не сталося між ними...Ні, він би точно не став цього робити. Він більше не мав приводу ненавидіти її, не після її зізнання. Хоча злість все одно залишилась, адже вона врятувала його ціною їхнього кохання...