НМ - Привид в гуртожитку, НМ

Марі поглянула на картку і посміхнулася.

— Це точно саме те, що мені зараз потрібно, — сказала вона, відчуваючи, як усі її сумніви поступово розвіюються.

— І не лише тобі, — додала Віка. — У кожної з нас є це світло, навіть якщо інколи воно зникає. Нам просто потрібно пам'ятати, що воно все одно існує, навіть у найскладніші моменти.

Ася кивнула.

— Саме так. Зірка на карті – це не просто символ, це нагадування. Що б не сталося, ми завжди можемо знайти шлях до свого щастя.

Дівчата сіли у тиші, кожна розмірковуючи над тим, що вони тільки що почули. Вони відчували певну легкість, як наче після цієї розмови все, що їх турбувало, стало меншим і простішим для вирішення.

— Можливо, час дійсно пришов, — промовила Марі, пильно дивлячись на картку. — І я готова.

— Ось і чудово, — сказала Ася, піднімаючи чашку чаю. — Знаєте, саме ці моменти і є найбільшими у житті — коли ми приймаємо рішення і діємо.

Віка усміхнулася, піднімаючи свою чашку.

— Тепер будемо відсвятковувати зміни! За новий початок!

Дівчата розсміялися і підняли чашки, залишаючи минулі хвилювання позаду. Вони відчували, що цей вечір був важливим, що вони справді готові до змін, і це вже було великим кроком уперед.

І хоча їхні шляхи були різні, вони знали, що йдуть у правильному напрямку, і, можливо, найбільша зміна вже відбулася всередині кожної з них

Звісно, дівчата відчули себе на мить розслабленими, але коли згадали про Катю — привида, який усе ще жив у їхньому гуртожитку, ситуація різко змінилася. Вони перезирались, на їхніх обличчях з'явилася невелика напруга. Це нагадувало їм, що не всі питання можуть бути так легко вирішені, як зміни на роботі чи особисте життя. Більшість з них уже забули, як злякались у перший раз, коли почули про цю дивну історію, але думка про привид все одно не залишала їх.

Марі перша порушила мовчання.

— Ви пам'ятаєте Катю? Ту, яка, як розповідають, з'являється в туалеті гуртожитку. Це було божевільно, коли я вперше почула, що вона все ще там. Чи може... може вона хоче, щоб ми зробили ще один ритуал?

Ася посміхнулася, хоча й у її очах пробігла тінь занепокоєння.

— Я думаю, що Катя більше не хоче ніякого ритуалу, вона просто... залишилась тут з якоюсь своєю метою. Якщо й залишилася, то все ж таки не просто так.

Віка, котра весь цей час сиділа на дивані в кімнаті гуртожитку, уважно слухала подруг. Вона посміхнулась і перевела погляд на стіну, ніби вгадуючи, що дійсно може бути за цією ситуацією.

— Ви серйозно? — вигукнула вона. — Це вже не перший раз, коли ми згадуємо про Катю. Ми так і не розібрались, чи це реально, чи це просто наша уява. Але якщо вона дійсно є, то чому б не спробувати зробити для неї якийсь знак?

Марі поглянула на подругу, і її очі блиснули від неспокійної цікавості.

— Я думаю, що нам варто спробувати поговорити з нею. Взяти кілька карт Таро, знову провести ритуал і подивитись, що з цього вийде. Інакше ми так і будемо жити з цією невизначеністю.

Ася, котра вже кілька разів заглядала до туалету в гуртожитку, кивнула, намагаючись виглядати впевненою.

— Якщо вона дійсно привид, то ми можемо хоча б спробувати отримати від неї відповіді. І, можливо, цей знак допоможе розібратись, чому вона все ще тут.

Всі три подруги здалися настільки поглиненими цією темою, що навіть не помітили, як потихеньку підійшли до дверей туалету. Відчуття страху і захоплення змішувались, ніби кожен із них переживав маленьку перемогу над власними сумнівами. Вони обрали не повертатись до звичних розмов, а йти разом через те, що справді лякало їх. Всі троє дивились на двері туалету гуртожитку, які завжди здавались холодними і недружніми, а сьогодні вони були ще більш загадковими.

— Ви готові? — запитала Марі, кидаючи погляд на своїх подруг.

Ася і Віка, здається, навіть злегка нервували, але вони знали, що разом їм буде легше.

— Так, — відповіла Віка. — Якщо це допоможе розібратися, то чому б і ні.

І ось, вони відчинили двері. Туалет здавався звичайним — біла плитка, м'яке світло. Відчуття пустоти було тим більше насторожуючим. Катя не з'явилась одразу. Але це не завадило їм вирішити провести ритуал прямо тут.

Ася кивнула, і перша стала на коліна перед умивальником, кладучи карти Таро на підлогу. Вона тихо промовила слова, намагаючись налаштуватися на спілкування з невидимою присутністю.

— Катю, якщо ти є тут, дай нам знати.

І ось, раптово, одна з карт почала ворушитись, наче її хтось торкнувся. Всі троє здригнулися і поглянули одна на одну. Чи це був знак? Чи це просто гра світла і тіні?

Віка була найменше впевнена у всьому, що відбувалося, і тому обережно заговорила:

— Якщо ти чуєш нас, покажи себе. Ми тут, щоб допомогти.

Повітря стало важким, а в серцях дівчат знову прокинулася та сама тривога. Вони всі стали більш уважними, чекаючи подальших подій. Що це було?

Відчуття напруженості в кімнаті зростало. Повітря здавалось важким, і кожен з подруг відчував, як серце б'ється швидше. Ася, схилившись над картами Таро, пильно дивилась на них, спостерігаючи за тим, як одна з карт почала ворушитись, наче її хтось торкнувся.

Марі нахмурилась, намагаючись зрозуміти, чи це просто її уява, чи справді щось відбувається.

— Ви це бачили? — прошепотіла вона, стискаючи руки на грудях.

Віка, котра стояла біля дверей, намагалася заспокоїтись, хоча й сама була насторожена. Її погляд не відривався від карти, яка, здавалося, оживала, рухаючись самостійно по плитці.

— Це... це не може бути просто випадковість, — сказала Віка, глухо ковтнувши. Вона відчувала, як її власне тіло почало напружуватись, відчуваючи дивне хвилювання.

Ася відвернулася від карт і подивилася на подруг, її обличчя мало серйозний, навіть трохи зосереджений вираз.

— Ми повинні бути спокійними. Якщо Катя дійсно тут, то ми маємо дати їй можливість висловитися. Інакше нічого не буде.

Всі троє притихли, кожна вишукувала своє місце, намагаючись відчути, чи є щось, що їх здатне з'єднати з цією невидимою сутністю.