Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

було важливо, правда це чи ні. Він проковтнув цю дивовижну історію — як дивовижну історію. Наче змія, що спочатку заковтує спійману тварину не жуючи, а потім потихеньку перетравлює.

На цьому місці Хайда зупинився. Глибоко видихнув.

— Не дивно, що мене так хилить на сон. Може, ходімо спати?

Годинник показував майже першу. Цкуру пішов у свою спальню, Хайда постелив собі на канапі і загасив світло. До вух Цкуру, шо лежав у ліжку в піжамі, долинав шум гірського потоку. Звісно, це марево. Він же у центрі Токіо. Згодом Цкуру міцно заснув. Тієї ночі трапилося кілька дивних речей.

6

Цкуру Тадзакі надіслав Сарі Кімото з комп’ютера електронний лист із запрошенням повечеряти. Це було на п’ятий день після їхньої зустрічі в барі на Ебісу. Відповідь прийшла із Сінгапуру. За два дні вона буде знову в Японії. А в суботу матиме вільний вечір. «Якраз добре, бо я хотіла би про дещо поговорити», — було написано у відповіді.

Про дещо поговорити? Звісно, Цкуру не уявляв, про що ж це вона хоче з ним поговорити. Але у нього посвітліло на душі, коли подумав, що скоро з нею зустрінеться. Він усвідомив, що серцем прагне бути з цією старшою за себе жінкою. Цкуру здалося, що він втрачає щось важливе, коли подовгу з нею не бачиться. І від цієї думки защеміло у фудях. Такого почуття у нього вже давно не було.

Упродовж трьох наступних днів роботи було сила- силенна. У проекті взаємопересадки з метро виявили прогалини у безпеці, спричинені різною формою вагонів (і чому такої важливої інформації не надали раніше?!). Для їхнього усунення на кількох станціях слід було терміново частково змінити платформу. Потрібно скласти графік ремонтних робіт. Цкуру майже не спав. Але якось дав собі раду з роботою і зумів вивільнити суботній вечір та неділю. На зустріч на Аоямі (Район центрального Токіо, що має реноме вишуканого і дорогого місця) він поїхав у костюмі просто з роботи. Ледь не проґавив пересадки на Акасака-Міцуке, задрімавши на сидінні у вагоні метро.

— Ти якийсь дуже змучений, — глянувши на нього, сказала Сара.

Цкуру стисло виклав причину своєї зайнятості на роботі. Старався пояснити якнайзрозуміліше.

— Я мав намір зайти додому, прийняти душ і перебратися у вільніший одяг, але не встиг, — зізнався.

Сара витягла з торби для закупів гарно обгорнутий подовгастий пакунок.

— Це подарунок.

Цкуру почав розпаковувати. Усередині була краватка. Елегантний синій. Шовкова однотонна краватка. Ів Сен-Лоран.

— Я подумала, шо вона тобі пасуватиме, коли побачила її у дьюті-фрі.

— Дякую. Дуже гарна.

— Деякі чоловіки не люблять, коли їм дарують краватки.

— Я не такий, — сказав Цкуру. — Передусім не буває такого, що одного дня людині спадає на думку піти купити собі краватку. Окрім того, у тебе дуже добрий смак.

— Я рада, — відповіла Сара.

Цкуру скинув свою стару краватку і пов’язав нову. Того дня на ньому був темно-синій легкий костюм і біла сорочка, тому подарунок від Сари дуже пасував. Сара простягнула руки через стіл і вмілими рухами поправила йому вузол. Ніздрі приємно вдихнули ніжний аромат її парфумів.

— Тобі пасує, — сказала Сара і м’яко всміхнулась.

Коли погляд Цкуру впав на стару краватку на столі, його неприємно вразило, наскільки вона була жалюгідною. Здалася йому неправильною звичкою, якої він досі не помічав. «Мушу більше за собою слідкувати», — подумав він. Коли постійно сидиш на роботі за проектуванням залізничних станцій, немає потреби сильно перейматися одягом. Майже всі співробітники — чоловіки. Прийшовши на роботу, відразу розв’язуєш краватку, засукуєш рукави — і до роботи. Часто треба бігати консультувати на місці. Людям, з якими він має справу, байдуже, в якому він костюмі та яку краватку пов’язав. Та й більш-менш постійних стосунків із жінками у нього також давно не було.

Це вперше Сара зробила йому подарунок. Він радів. «Ой, треба ж спитати, коли в неї день народження, — подумав Цкуру. — Неодмінно щось потрібно подарувати. Тільки б не забути». Він іще раз подякував і запхав стару краватку до кишені.

Вони сиділи у французькому ресторані в підвальному приміщенні будівлі на Мінамі-Аояма. Це місце також запропонувала Сара.

Ресторан не був вишуканим. Вино і страви — також не такими вже й дорогими. Скидався на бістро, але, як на ресторан такого типу, столики доволі просторі і можна спокійно порозмовляти. Та й персонал ввічливий. Замовивши карафку червоного вина, вони почали вивчати меню.

Сара була вбрана в сукню у дрібні квіточки, поверх якої накинула легкий в’язаний білий жакет. І одне, й інше мало дуже якісний вигляд. Звісно, Цкуру не міг знати, яка в неї зарплата. Але було видно, що на вбранні вона не економить.

За вечерею Сара розповідала про свою роботу в Сінгапурі. Утрясання ціни за готель, вибір ресторану, забезпечення транспорту й атракцій, пошук медичних установ — при плануванні нового туру є купа роботи. Перед поїздкою склала довжелезний список, а на місці викреслювала погоджені питання. Доводиться самій все обходити і кожну дрібницю перевіряти на власні очі. Загалом, послідовність роботи дуже подібна до зведення нової залізничної станції. Із розповіді Цкуру зрозумів, що Сара є професіоналом своєї справи.

— Напевно, невдовзі змушена буду поїхати ще раз. А ти бував у Сінгапурі?

— Ні. Щиро кажучи, я жодного разу не був за кордоном. На роботі не випадало нагоди, а їхати самому не хочеться.

— Сінгапур — гарне місце. Смачна кухня, поблизу є прекрасні місцини для відпочинку. Я хотіла би тобі його показати.

«Чудово було би поїхати з нею у закордонну подо¬ рож», — уявив собі Цкуру.

Цкуру випив один келих, а Сара допила решту карафки. Вона добре переносила алкоголь і не заливалася рум’янцем навіть після великої кількості випитого. Цкуру зупинив свій вибір на тушкованій яловичині, а Сара взяла печену качку. Після головної страви, довго вагаючись, Сара таки замовила десерт. Цкуру взяв собі каву.

— Я багато думала над нашою попередньою розмовою, — раптом почала Сара під кінець вечері, попиваючи чай. — Про твоїх чотирьох друзів із ліцею, про вашу прекрасну спільноту і про хімію, яка в ній була.

Цкуру кивнув головою. І чекав, що буде далі. Сара продовжила:

— Мені було надзвичайно цікаво слухати про вашу дружбу. У мене ніколи такого не було.

— Може,