НМ - Нічні тварі , НМ

Всі замовкли, і вони підійшли до дверей разом. Як тільки вони досягли порога, двері з самого середини почали повільно відчинятися, немов на них чекали.

Ната зробила перший крок. І одразу ж почула слабкий шурхіт позаду себе, і коли озирнулася, то побачила, як із темряви перед ними виникають силуети. Вони нагадували людиноподібні форми, які швидко наближались, але, здавалося, не мали реальних обрисів. Тіні імовірно стали все ближчими, поки не перетворилися на страшні істоти, що рухалися мовчки.

— Чи це їхня пастка? — вигукнула Ліка, відчуваючи, як страх охоплює її.

Джон швидко оглянув ситуацію і, здається, прийняв рішення.

— Нам треба йти, зараз! — сказав він.

Але раптом від однієї з істот вийшов гучний, різкий звук, наче велике вороже створіння, яке насміхалося з їхніх спроб втекти. Вони почали бігти, знаючи, що їхнє виживання залежить від того, чи зможуть вони пройти крізь це випробування.

Двері храму залишилися відчиненими, і у той момент, коли вони подолали кілька кроків, їхнє середовище змінилося. Всі стояли у великій залі, що була наповнена енергією і світлом, яке тепер не спалювало, а обвивало їх, немов покривало зігріваючою пеленою.

І перед ними стояло нове випробування: перед ними було все — і старе, і нове, і кожен крок у цьому світі обіцяв бути останнім, якщо вони не зможуть правильно вибрати свій шлях.

Коли вони опинилися у залі, повітря стало важким, а навколо почали з'являтися дивні візерунки, що світяться на стінах. Ці візерунки поступово змінювалися, поки не перетворилися на величезну картину, що розповідала про минуле цього місця — про великих магів, про прокляття, що наклали на ці землі, і про те, як ті, хто потрапив сюди, стають частиною чогось більшого, ніж просто смертні.

Ната була перша, хто помітив, як ці малюнки починають рухатися, змінюючись у нові сцени, що відображали боротьбу і страждання. Вона стиснула кулаки, відчуваючи, як її серце прискорюється.

— Це… історія цього місця. Історія проклятих, хто потрапив сюди. Вони стали частиною чогось, чого не можна зрозуміти, — сказала вона з глибокою тривогою в голосі.

Єгор підійшов ближче і оглянув ці сцени. Його погляд був напруженим, і він почав помічати, як малюнки набирають форми. Вони перетворюються на тіні, що спостерігають за ними, і він відчував, як цей незрозумілий, тиснучий тягар починає нависати над ними.

— Вони стежать за нами. Це… це ніби частина великої гри, де ми не маємо права на помилку, — сказав він тихо.

Джон здригнувся, погляд його був сповнений тривоги. Всі ці зображення і світло навколо них створювали відчуття, ніби вони потрапили в пастку, з якої немає виходу.

— Ми вже пройшли через портал, і якщо це нас зупинить, ми не вийдемо. Ми не можемо дозволити собі сумніватися.

Ліка подивилася на двері, через які вони увійшли. Вони були відчинені, але тепер за ними стояла лише чорна, непроглядна тінь. Вона не могла пояснити, чому, але відчувала, що позаду них щось щільно стоїть.

— Чи справді ми повинні йти далі? — запитала вона, її голос втратив звичну впевненість. — Ми вже так далеко, але це починає виглядати як пастка.

Віка, що до цього мовчала, нарешті заговорила, дивлячись на навколишній простір з усіма його загадковими візерунками і світлом.

— Якщо ми зупинимось, це буде наша поразка, — сказала вона, хоч її слова лунали з важким відчуттям, що вони вже давно стали частиною цієї гри. — Ми повинні йти вперед. Інакше все, що ми пережили, буде марним.

Поки вони розмірковували, стіни зали почали рухатися. Тіні стали густішими, а на них спостерігали все більше силуетів. Вони не могли пояснити, чому це відбувається, але здавалось, що сама зала тепер була жива. І кожен їхній рух був під пильним контролем.

І тоді, знову перед ними з'явився голос, тихий, але вражаючий.

— Той, хто ступив на цей шлях, не має права на відступ. Сили цього місця не дозволять вам повернутися назад. Ваше майбутнє вже визначено. Але чи зможете ви розгадати це прокляття і втекти, чи станете його частиною?

Ната відчула, як холодні руки перехоплюють її серце. Цей голос був ніби стародавнім відголоском, що виходив із глибин самого цього світу.

— Це не просто прокляття. Це випробування на виживання. Ми не просто намагаємось вибратися, ми маємо знайти рішення, що розірве цю петлю.

Всі поглянули один на одного, і на їхніх обличчях можна було прочитати тільки одне — вони готові до боротьби. І це був лише початок.

Вони крокували вперед, не зважаючи на те, що могло чекати за наступним поворотом, адже лише разом вони мали шанс вирватися з цього світу і знайти своє місце серед його темних таємниць.

І ось, коли вони крокували вперед, під їхніми ногами затріщали камені. Звук був не просто гучним — це було ніби щось прокидалося в темряві, як щось древнє, що от-от вийде на свободу.

Кожен із них відчував, як напруга наростає, а серце б’ється швидше. Вони мали це відчути — це був їхній момент. І тут перед ними з’явилась нова перепона — велика арка, вкрита стародавніми письменами та символами, які рухались, наче живі. Вони відразу ж зрозуміли, що це не просто частина декорацій — це був елемент, через який вони повинні були пройти, щоб пройти далі.

Ната підняла руку, якби інстинктивно намагаючись зупинити решту. У її очах була тривога, але й рішучість. Вона бачила, як ці символи починають випромінювати червоне світло, яке освітлювало все навколо. Це було щось магічне, щось дуже сильне.

— Це не просто арка, — сказала вона, стоячи в роздумах. — Це, ймовірно, є частина того, що тримає нас у цьому світі. Якщо ми зможемо її розшифрувати, це дасть нам шанс вийти.

Єгор, який завжди намагався зберігати холодну голову в таких ситуаціях, підійшов ближче. Він обережно розглядав символи, намагаючись знайти якийсь натяк на те, як це працює.