Тетяна Котило - В тіні обману, Тетяна Котило

– А який мій? – понизила голос до шепотіння. Знаходились в пів кроку одне від одного, аби чути стукіт сердець. 

– Ванільний. 

Ярема не міг відірватися від запаху, який відчував так близько, що паморочив свідомість. Хотів чуже. Те, що належить по праву іншому. І кому? Найближчому другові.

– Вибач.

– За що? 

– За те що дозволив розгулятися уяві. – відсахнувся, нібито від електричних дротів.

– Значить ти теж це відчуваєш. Як ниє тут. – провела долонею по низу живота. – Тут. – пальцями по губах.

– Єво, припинімо цю розмову, зараз не місце і не час.

– У нашому випадку не буде ні того, ні іншого. – набралася сміливості, заявила, що небайдужий їй.

– Що ти хочеш від мене? 

– Не знаю. Мабуть, щоб ти зізнався.

– В чому? В почуттях? – розсердився, бо не любив коли на нього тиснули. Та здається, цій жінці міг дозволити достатньо ніж іншим. – Мене розпирає від них. Ні про кого крім тебе не можу думати.

Єва важко задихала. Вона боялася своїх думок, таємних відчуттів, що напосіли з першої їхньої зустрічі. Уявляла, а потім проганяла непрохані емоції, що зʼявлялися як тільки-но бачила Ярему. Соромилася почуттів. Заперечувала. Уникала. 

До цієї миті!

Збиралася перетнути межу, зробивши назустріч перший крок.

– Втім, це нічого не змінює. Думаю не варто пояснювати чому? – розтрощив те, що секунду тому поставив на пʼєдестал. 

Відштовхнув. Осоромив. Знав, що пожалкує про свій вибір, та все ж краще так, ніж лежати в сирій землі власної совісті.