Кетрін Сі - Дуже погана няня , Кетрін Сі

– Як тобі тут? – Питаю в Остіна. 

– Спокійно і добре, – першим заходить до середини.

Будинок має простий, але функціональний дизайн: простора вітальня, суміщена з міні-кухнею, де є все необхідне для комфортного відпочинку. Усередині панує мінімалізм — дерев'яні стіни, м'яке точкове освітлення та сучасні меблі у світлих тонах створюють атмосферу затишку. Спальня знаходиться на антресолі, куди ведуть легкі дерев'яні сходи. Ці чотири дні мають пройти чудово. 

– Ти спиш у спальні, а я на дивані.. Ти дитина, тобі потрібно спати на зручному ліжку! Не хочу чути жодні відмовки. 

– Але ж..

– Жодних, Остіне. 

– Гаразд. 

– Ти облаштовуйся, а я поки піду подивлюся тересу. – Мовчики киває і я виходжу на вулицю.

Найбільше мені подобається, що назовні облаштована тераса з дерев’яним настилом, де можна випити ранкову каву, насолоджуючись співом птахів, або провести вечір біля вогнища. Поблизу — лише тиша, дерева й легкий шум вітру, що перетворює цей будинок на ідеальне місце для усамітнення та перезавантаження. Або ж, щоб втекти від сімейних проблем. 

♡♡♡

Спати на дивані було не дуже зручно, на ранок в мене затекла шия і боліла спина. Зібравшись з силами я вирішила трохи побігати й розімятися. Остін буде спати довго, тож просто закрила його в будинку для безпеки. 

Зробивши декілька кругів навколо самого комплексу відпочинку я повернулася назад і дуже вчасно. Біля будинку ходив якийсь чоловік у капюшоні й зазирав у вікна. Знайшовши міцну палицю на підлозі я обережно почала підходити до нього. 

Замахуюсь палицею і хочу вже вдарити, як чоловік різко повертається до мене обличчям і я встигаю загальмувати палицю перед його головою. 

– Господи, Адам! – Випускаю палицю з рук. – Ти схожий на маніяк! 

– Ти ледь не вбила мене? – Дивится на палицю, що лежить на землі. – Келі, ти ледь.. 

– Так, я ледь не вбила тебе! 

– Я звичайно знав, що не подобаюся тобі, але ж не настільки, щоб вбивати мене! 

– Звідки мені було знати, що це ти? – Йду в бік тераси. – Побачила хтось заглядає у вікна, ще й капюшон обличчя закриває! Я й подумала – маніяк. 

– Тут взагалі-то прекрасна охоронна система. – Сідає на стілець і я також. 

– Ти взагалі, як тут опинився? 

– Остін написав, що вдома щось сталося і ви їдете у “Похід”, а я не дурень, щоб підставлятися і їхати до будинку. Нехай батьки самі вирішують свої проблеми. 

– Зрозуміло.

На душі полегшення від того, що Адам приїхав сюди. Остін подумав про брата і я пишаюся ним. 

– Я привіз деякі продукти, якщо хочеш, то можу й з Вами поділитися. 

– От чорт, а я дурепа чомусь не подумала про їжу, – подумки б’ю себе по голові. – Магазин далеко звідси? 

– Та на дуже, можна пішки дійти, – помічаю, що руки Адама червоні, напевно йому холодно. На вулиці доволі прохолодно ще. – Але я купив багато.. вони у моєму будинку, тож можемо піти і візьмеш, що хочеш. 

– Я візьму тільки для сніданку, не хочу виглядати нахабою. 

– Як скажеш, – встає зі стільця. – Тоді ходімо. 

– Ходімо. 

Дуже дивні відчуття, коли ми не підколюємо один одного і говоримо спокійно. У цей момент я не відчуваю до Адама неприязнь, я навіть рада бачити його. Дуже дивно. 

Будинок Адама виглядав так само, як і наш з Остіном. По центру лежала валіза чоловіка, довкола лежали його речі. На кухні стояло три пакета з їжею. 

– Ти готувався до апокаліпсису? 

– Щось типу того, – відкриває холодильник і я помічаю різні напої, починаючи від звичайної води і закінчуючи алкоголем. 

– Очманіти можна… Ти тут жити будеш? 

– Я планую прожити тут тиждень. 

– Софія нас сюди відправила на чотири дні. 

– Тоді, я планую пожити тут чотири дні. – Дістає бляшанку з пивом. – Будеш? 

– Ні, я досі не можу дивитися на алкоголь! 

Адам починає сміятися. Щиро сміятися. Дивлячись на нього я й собі посміхаюся. Що Остін, що Адам – мають дзвінкий сміх. 

– Ти бери все, що захочеш з тих пакетів, – нагадує мені про ціль мого приходу сюди.

– О, точно.. Ти будеш з нами снідати, чи окремо? 

– З мене поганий кухар, тож я б з радістю приєднався до вас. – Посміхаюся. – Тільки, якщо пані не проти. 

Дивлюся на Адама, що розвалився дивані й сьорбає пиво. Згадую Даніеля, що робив так само. 

– Ну якщо пан буде тверезий, то я не проти!

– Від однієї баночки пива я не сп'янію, – робить ковток. 

Готувати я вирішила звичайну яєчню з сиром і сосисками та трохи підсмажу хліб. Зібравши необхідно продукти ми пішли до нашого тимчасового будинку. 

За двадцять хвилин все було готово, тож я пішла будити Остіна, та як виявилося той в свою чергу вже не спав. 

– Чому не спустився? 

– Тоді довелося б розмовляти з вами, а я хотів пограти в ігри. – Хоча б чесно. – До речі, ти винна мені сотню! 

– Яку ще сотню? – Спускаємось на перший поверх. – Нічого не пам'ятаю.

– Так нечесно, Келі! – Йде за мною. – Ти сама запропонувала парі.

– Яке парі? – Адам. 

– Келі сказала, що зможе пройти мені рівень у грі за три спроби і поставила сотню, а тепер каже, що не пам'ятає такого! 

– Келі, це називається шахрайство, – стає на сторону брата. 

– Та віддам я тобі сотню, – здаюсь. – Ти краще сідай їсти! 

– Так, мем. 

Після сніданку ми всі займалися своїми справами. Я дивилася серіал, Остін грав в ігри на телефоні, а Адам пішов до свого будинку. Напевно продовжить заливатися алкоголем. 

Мені надійшло повідомлення, що заблокований номер знову намагався подзвонити мені. Коли він вже відчепиться від мене? Придумав собі якийсь борг. Козел. Я не моя мачуха, тож терпіти його не буду. Спочатку сто тисяч просить, а потім буде підвищувати ставки. Знаю я таких. Нехай прикусить губу. Я від нього не отримала нічого хорошого за все життя і він від мене нічого не отримає. 

За хвилин десять з невідомого номера надійшло повідомлення. Це була фотографія, яку зранку бачив Остін.