Елізабет Любов - В обіймах незнайомця, Елізабет Любов

- Ти надто себе переоцінюєш, тобі не здається? - гордо піднявши голову, заявляю я.

- Але твоя поведінка була схожа... Навіть не знаю, як це назвати, - продовжує він, проводячи рукою по своєму підборіддю. 

- Скажу лише одне. Досить бути за себе такої великої думки. Від цього аж нудить, знаєш? - не боюся, і кажу те, що насправді думаю про нього. 

- Але саме такий я тобі подобаюся. Хіба не так? - каже він, і переможно всміхається, нахиляючись так близько до мене, що кінчики наших носів мало не відчувають один одного.

- Ти ніякий мені не подобаєшся. Самовпевнений нахаба, - підвищеним тоном кажу я.

- Дивись, щоб потім не змінила свою думку. А то ще закохаєшся по вуха, що тоді мені робити?

Рука чешеться, щоб не дати йому добрячого ляпаса. Як же він мені набрид. Роблю глибокий вдих, намагаюся не піддаватися своїм емоціям, стискаючи пальці в кулак.

- Можеш мріяти скільки заманеться, але цього ніколи не буде, - впевнено кажу я.

- Побачимо, - все ще дивиться цим поглядом, який миттєво готовий збити людину з пантелику. Погляд, який готовий полонити.