Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Розділ 5. Ой не бігайте, дівки, в парку графському гуляти!

Розмова за чашкою чаю в міській таверні виявилася безглуздою і до біса приємною. Напевно, вперше за довгий час Барс все ж таки дозволила собі трохи розслабитися і відчути себе жінкою. Іноді приємно на якийсь час обдурити саму себе, знизити градус критичності та просто насолодитися чимось алогічним.

Неголосно муркочучи собі під ніс пісеньку, Барс роззирнулася навсібіч. Відхрестившись від наполегливої ​​пропозиції проводити її, жінка вирішила прогулятися. При цьому міський парк із доріжками, брукованими новою плиткою та жовтуватими вогниками ліхтарів жінка зі зневагою відкинула.

Все ж таки вона була, є і назавжди залишиться некроманткою, не дивно, що прогулятися її тягнуло зовсім до іншого місця. У похмурий парк біля старовинного покинутого особняка.

Старовинним він був ще коли сама Барс була студенткою і кому належав раніше Анна так і не змогла з'ясувати. Певним було лише одне: цей будинок належав некроманту. І його охорону, нині покійний, власник влаштував на свій лад.

– Відбудую будинок після експериментів Кірана і заведу собі такий же парк, – з насолодою вдихаючи свіже нічне повітря з характерною терпкою ноткою стихії смерті, Барс зайвого мудрування перемахнула огорожу.

Можна було, звичайно, чинно обійти її до центрального входу і зламати замок на брамі, але жінка вирішила згадати юність. Втім, меланхолійну чарівність ностальгії довелося посунути на другий план, тільки-но ноги торкнулися пружної підстилки опалого листя. До того мирні зарості раптом нашорошилося, змусивши некромантку відразу згадати пару бойових заклинань. Не особливо мудруючи, Барс від душі шарахнула по першій же вишкіреній пащі, що з'явилася з чагарника. Пащека жалібно дзявкнула та й на тому здалась повністю, лише ображено відсахнулася та й зашелестіла зім'ятими гілками. У цей час друга паща вирішила спробувати щастя у нелегкій справі некромантоїдства. При чому друга тварюка виявилася чи то більш впертою, чи то більш. Її не відвадило навіть прицільно кинуте заклинання.

– А ось нема чого нападати без ввічливого вітання, вечеря може образитися! – обурилася Анна, тримаючи напоготові простеньку вогненну кульку.

Її світло відбивалося в розширених зіницях упиря, котрий також спробував розжитися вечерею. На жаль, точковий удар енергії в сонячне сплетення нічому не навчив тварюку. Зашипівши та по-котячому вигнувши спину, упир відштовхнувся потужними й короткими задніми лапами та спробував збити вечерю з ніг.

Вечеря чесно вразилася розмахом довгих передніх лап і різко підняла руку. Вогненна кулька миттєво розрослася до розміру м'яча, сонячним зайчиком зірвалася з долоні, щоб пропалити в грудині тварюки дірку.

На якусь секунду парк здригнувся від останнього присмертного вереску немертвого. Найближчі чагарники зашелестіли, здається, навіть дерева обурено зашепотілися між собою. Вікові дуби залопотіли жорстким листям, тихо зашепотіли, вишикувані в ряди сосни, по-старенькому заскрипіли стародавні берези.

Небезпечний, застережливий звук, котрий вимагав у чужинця забратися поки ще міг, але Анна тільки широко посміхнулася і впевнено пірнула під розлаписту гілку сосни. Нехай бурчать старі. Вони завжди бурчать спочатку, поки не впізнають у непроханому гості некроманта. Тільки тоді й затихають.

Не відволікаючись на тихе шарудіння по чагарниках, Барс тільки застережливо запалила зелений пульсар. Унікальне заклинання, яке стало гербовим для некромантів. Воно зовсім не тягнуло сили з мага, підживлюючись енергією смерті ззовні. Не дивно, що найчастіше некромантів зображували саме із зеленими пульсарами.

 

– «Ой не бігайте, дівки, в парку графському гуляти!

Ой не бігайте, дівки, є там некромант проклятий.

Ой не бігайте, дівки, з ним там танцювати.

Ой не бігайте, дівки, щоб не був він ситий…

 

Ой не бігайте, дівки, в горі можете втонути.

Ой не бігайте, дівки, вас заманять в смерті пута.

Ой не бігайте, дівки на слова солодкії,

Ой не бігайте, дівки, не губіть душі своєї.

 

Ой не бігайте, дівки, в парку графському гуляти,

Бо як сонце сяде граф прийде вас шукати.

Ой не бігайте, дівки, крила чорні він розгорне,

Не вернутись вам тоді, в смерті кожная потоне.»

 

Самовдоволено мружачи очі, Барс відчувала, як на душі стає легше. Стара пісенька, яку вони почули в якійсь таверні, згадалася прийшла на згадку неочікувано, але дуже до часу. Дізнатися, чому після візиту дівок некромант мав стати ситим, якщо він некромант тоді так і не вдалося.

Музикант образився і пояснювати нічого не став, а дійти єдиного знаменника з братом та друзями не вдалося. Одні стверджували, що граф не є некромант, а отже цілком може бути якимсь немертвим, котрого підійняв граф. Другі, до лав котрих вписалася і сама Анна, відстоювали право існування версії графа-канібала, який взагалі ніяк не відноситься до некромантів. І взагалі, пісня безсовісно ганьбить славетне ім'я їхньої гільдії.

Вранці про цю революційну тираду згадувати не хотілося, але її, як на зло, усі присутні запам'ятали дуже добре. Набагато краще, ніж той факт, що цього ж злощасного ранку вони мали складати іспит у майстра Горика.

Від цих сонячних спогадів стало тепло на душі. Настільки тепло, що руку зомбі, котра з'явилася з-під шару пухкої землі, Барс навіть топтати не стала. Тільки ввічливо переступила, виходячи на несподівано чисту кладку доріжки, котра виникла ніби звідки. Достатньо було тільки відсунути з дороги пишну гілку глоду й ось вона.

– Ой не бігайте, дівки… – стряхнувши з волосся якийсь сухий листочок, знову промуркотіла Барс.

За спиною некромантки щось ображено заревіло, але та лише безсовісно засміялася. На сірий камінь доріжки немертвим ходу не було.

Обтрусивши з долонь залишки іржі, котра налипла на шкіру після стрибка через огорожу, жінка роззирнулася. Доріжка не йшла вперед рівним променем, вона звивалася змією по всьому парку, робила відгалуження, заважаючи орієнтуватися тому, хто бував тут уперше. Втім, Анна за буремні часи юності часто сюди заглядала і легко зорієнтувалася, зрозумівши, що їй потрібно звернути праворуч. Повертатися до академії не хотілося, та й зустріч із привабливим менталістом надала їжу для роздумів. Перекотившись з п'яти на мисок, жінка повернула праворуч.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍