АнєчкаLB - Ангедонія, АнєчкаLB

- Це можна виправити.

Рей схопив Полу за руку і побіг. Пола ледве встигала за ним.

- Куди ми біжимо? - дівчина не могла зупинити сміх.

- До дощу.

Крізь парк. Вгору по алеї. Штучний водоспад.

Рей заліз у чашу з водою. І поки Пола не встигла запротестувати, швидко переніс її і поставив під бризкаючі струмені.

- Бачиш? Став у пригоді.

Вони стояли під помаранчевою парасолькою і тісно притискалися одне до одного, намагаючись менше змокнути. І легкий дотик до щоки щасливої дівчини. І посмішки в очах. Поцілунок? Певна річ. І може, це безглуздо-романтично чи дивакувато-мило, але точно незвично-приємно.

І згадуючи події цього вечора, Пола засинала на своєму ліжку з невгамовним відчуттям натхнення і польотності.

А вранці, коли розкладала речі на столі, на підлогу випадково впали зошити й підручники з практичного завдання професора Г'юза. Ліам про нього забув? Програє парі. Невелика втрата. Для нього. А для неї? Вона б дуже хотіла його побачити. Побути з ним. Це несправедливо по відношенню до Рея. Він цього не заслуговує. Він чудовий. Він добрий. І з ним добре. А Ліам... Він інший. Він грубий і жорсткий. І зовсім не романтичний. Не турботливий і не милий. Він не аналог і не синонім Рею. Він повністю інверсний. Але, по-моєму, можна віддати і зробити все, тільки б він подарував хоч хвилину уваги. Тільки б...

А взагалі, вона давно не бачила Джейка. Раніше не було й дня, щоб вони не зустрілися або не зідзвонилися. Це потрібно виправити. Тому Пола, домовившись із другом про зустріч по телефону, підійшла до його будинку.

- Як проходять канікули? - запитав приятель.

- Іноді краще, ніж я думала. А твої? Чим займаєшся? Ми довго не бачилися.

- Я бачив тебе. З якимось хлопцем. Ви йшли Блакитною алеєю. Ти мене не помітила.

- Справді? Вибач.

- Хто це був?

- Напевно, Рей. Він приїхав недавно. На літо. Працює в меблевому магазині. Цікавий співрозмовник.

- Зрозуміло.

- А ти чим зайнятий?

- Нічим особливим. І з дівчатами не проводжу час, якщо ти про це.

Вони блукали невеликими вуличками. З однієї на іншу. Змінюючи теми розмови. Певного маршруту в них не було, але Пола непомітно прямувала до будинку Ліама. Може, хоч здалеку, проходячи повз, вдасться його побачити. Хвороба? Де можна це вилікувати?

Tesla якраз проїжджала вулицею до будинку свого господаря. І різко загальмувала.

- Що ти тут робиш? - Ліам навмисно не помітив Джейка чи це його типові грубощі?

- Ми гуляємо.

- Сідай. Поїхали зі мною.

- Куди?

- Куди-небудь, де будинки вище.

- Але я не одна, якщо ти не помітив.

- Він не знайде дорогу до себе додому? - підняв брову Саломон.

- Це неввічливо.

Вона хоче поїхати з ним. Дуже. Хоч трохи побути поруч. Але й кинути посеред дороги Джейка вона не може.

- Якщо тобі потрібно їхати, я зрозумію. Я дістануся додому сам, - розгубився друг.

Ліам дивився на Полу.

- Ні. Або ми відвозимо Джейка, або ми нікуди не їдемо, - і подумки вона просила його обрати перший варіант.

- Подумай двічі, - Ліам вимогливо дивився в очі Поли.

- У мене і з першого разу добре виходить.

- Гаразд, - усміхнувся Саломон. - Я відвезу його.

І після цього удвох. Разом. Поряд і зблизька. І Пола щосили намагається приховувати свою внутрішню дитячу радість.

- Навіщо ми їдемо? - запитала дівчина.

- Ти ж цього хочеш.

- А чого хочеш ти?

- А я хочу туди, де не так, як тут. Мені взагалі не подобається ця "країна чудес".

Велике місто. Дорога в кілька смуг. Черга автівок. Пил і розпечений асфальт. Звивисті вулиці. Машина сокурсників під'їхала і зупинилася біля огорожі. Будівництво. Недобудовані висотні будинки.

- Ходімо, - Ліам вийшов із авто.

Не найкраще місце для побачень.

- Але тут зачинено, - Пола теж вийшла.

Ліам підніс вказівний палець до губ, закликаючи говорити тихіше, і посунув неприкріплену решітку в огорожі:

- Ризикнеш?

- Є заради чого? - вона підійшла до супроводжуючого.

- З принципу.

Перебираючись через будівельні матеріали, вилазячи на виступи і зістрибуючи в ями, вони підібралися до новобудови. І пішки сходами піднялися на останній побудований поверх.

Ліам підійшов до самого краю, насолоджуючись краєвидом і можливістю вільного падіння.

- Що ти відчуєш, якщо я зістрибну? - поцікавився однокурсник.