Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

Якщо чоловік і здивувався, то виду не подав. Вдячно кивнув і попрямував до сейфа. За прискореним пульсом зрозуміла, що це щось надзвичайно важливе й серйозне. Швидко ввів код на сенсорній панелі, дверцята з шумом відчинилися. Він обережно поклав посилку, а натомість дістав подовгастий сірий кейс.

— Золотце, ти принесла те, про що я просив?

Я кивнула і простягла три заповнені бланки. Учора ввечері він мені зателефонував і попросив заповнити надісланий на комунікатор файл. Питання були базові й потрібні для того, щоб налаштувати чип.

Чоловік забрав їх і, активувавши голографічні панелі, почав формувати наші нові особистості. У кабінеті ненадовго запанувала тиша. Збоку до мене тихо підсів хлопчина.

— Ти давно з ним знайома? — він кивнув на чоловіка, що працював.

— Так, а що? — відповіла так само тихо.

— Я багато чув про цього юриста раніше. У своїх колах він справжня легенда. Наскільки знаю, навіть Голова кілька разів звертався по його допомогу, — продовжив він, задумливо спостерігаючи за чоловіком. — Знаєш, я все не міг зрозуміти, як тобі вдалося вмовити таку відому особистість допомогти нам. Але, побачивши його ставлення до тебе, все зрозумів. Якби не ти, Лі за жодні гроші не став би з нами возитися.

— Можливо, — я не ідеалізувала Заю і добре розуміла, що хлопець має рацію.

— Маргарет, ти впевнена?! — від столу пролунав здивований вигук. У руках він тримав мій бланк.

— Так. Це виважене й добре обдумане рішення, — після цих слів Лі якось недобре поглянув на Астара.

— Не пошкодуєш? — пролунало напружено. Щоб заспокоїтися, юрист зі зітханням прикрив очі.

— Ні. Внось, давай.

— Про що це він? — здивовано спитав Аст.

— Потім зрозумієш.

За десять хвилин наші нові особистості були готові. Першою Лі покликав мене.

— Я зараз витягну старий чип, і це буде трохи боляче. Можливо, зроби собі місцеву анестезію?

— Добре, — я заблокувала один потік і кивнула чоловікові на знак готовності.

Зая підніс до моєї руки металевий пристрій і спрямував силу в центральний кристал. У цього дива виступили вісім холодних лапок, які одразу ж обхопили моє ліве зап'ястя. Почулося легке гудіння, і комунікатор, напряму пов'язаний із чипом, погас. Одразу ж відчула сотні маленьких лез, які почали різати мою шкіру. Холодними тонкими щупальцями артефакт повільно витягав мій чип. Готово. Тепер для всього світу я офіційно мертва. Лі забрав пристрій і подав свою хусточку.

— Як ти? — прозвучало турботливо.

— Усе гаразд, — поки кров не почала капати, я швидко зупинила кровотечу і витерла хусточкою залишок. — Продовжмо.

Чоловік хмикнув і дістав із коробочки наступний пристрій. Цього разу це був магічний артефакт з іскрою життя. Він мав прямокутну форму, одна сторона якої була вирізана широким півколом. Лі вставив зверху мій чип і підніс до зап'ястя. Лунка ідеально повторила його форму.

— Готова? — напружено запитав чоловік.

— Так, — на видиху відповіла.

Наступної миті свідомість вибухнула від болю. Проводилася прив’язка. Мені вже доводилося відчувати це одного разу, а точніше два роки тому на кораблі. Здавалося, що це було зовсім недавно, але за відчуттями — ціле життя тому. Стільки всього я встигла пережити за цей час. Біль минула так само швидко, як і з'явилася. Спершись на стіл, я намагалася перевести подих. Пустила енергію по потоках.

— Вітаю з днем народження, Меггі Кларк. Нехай доля цього імені буде легкою й щасливою, — у цьому світі я ніколи не користувалася своїм скороченим прізвиськом. Усі знають мене як Маргарет, і нове ім'я не повинно викликати в них асоціацій зі мною.

— Дякую! — усміхнулася, витираючи кров, що виступила з носа. — Твої слова та богам у вуха…

Наступним процедуру пройшов Едвін. Його ім'я ми замінили на співзвучне — Едгар Вілс — і записали моїм кузеном по матері. Витираючи рукавом піт, він утомлено поступився місцем Астару. Оскільки його ім’я мало хто знає, у кланах використовують тільки позивні, було вирішено його не змінювати.

— Син!? — здається, вигук підлітка було чути й за межами будинку. Хлопець переводив недовірливий погляд із мене на чип і назад.

— Ти йому не сказала? — здивовано запитав Лі.

— Хотіла залишити сюрпризом, — усміхнувшись, відповіла. — Я ж обіцяла, що буду піклуватися і захищати тебе.

— Але я не думав, що… — не договоривши, Аст запустив руку у свої неслухняні кучері. Хлопець перебував під глибоким враженням.

Лі похитав головою. Уся ця ситуація йому категорично не подобалася. Він вважав мій вчинок імпульсивним і недалекоглядним. Але вже пізно щось змінювати. Я була налаштована рішуче й відступати не збиралася.

— Золотце, час пізній, пішли покажу ваші спальні, — чоловік вийшов з-за столу й подав мені руку. — Сніданок о восьмій у малій їдальні, прошу не запізнюватися.